💔— Ти казала мені, що коли приїхала в Обітрес, — тихо промовив він, — ти прийшла проповідувати світло вампірам.
Слабко посміхнулася. — Я не новачок у нездійсненних місіях.
— Я народився вампіром. Ніколи не бачив сонячного світла. На що воно схоже?
Я заплющила очі. Якийсь час боялася, що забула, як виглядало сонце. Але зараз, чомусь, спогад прийшов до мене так легко.
— Це як прокидатися відпочилим після довгого сну. Або коли засинаєш, знаючи, що прокинешся в безпеці. Відчуття теплоти і затишку. Свіжий світанок змушує вірити, що майбутнє може бути кращим за теперішнє.
Дивно, що коли заплющила очі, то не світанок прийшов мені на думку, коли я описувала ці речі.
— Я уявляю, — каже Асар, — що воно відчувається так само, як звучить музика. Як радість заради радості. Можливо, як надія.
— Так, — прошепотіла я. — Саме так.
— Гм. — Його дотик, ніжний, як нічні сутінки, впав на мою руку. Я не дивилася на нього, не поверталася до нього обличчям, але відчувала його дихання біля свого вуха.
— Ти дала мені все це, — пробурмотів він. — Тож ти досягла успіху у своїй нездійсненній місії, Світанку. І для мене велика честь, що я мав можливість пройти цей шлях разом із тобою. Дякую тобі.💔