Ю.Г. | Юрій Гудименко

Шановна Агенція оборонних закупівель, чи можете ви пояснити, як так сталося, що за останній місяць (з 16 серпня по 16 вересня) ЗСУ отримали від Міністерства оборони аж 50 (пʼятдесят) дронів «Mavic 3T»? Не 50000, не 5000, і навіть не 500, а 50 сраних «мавіків три-те» на всю армію?

Це по пів-мавіка на бригаду? Чи по чверті мавіка? При тому, що раніше постачання таких дронів вимірялося тисячами, а тепер – 50 штук?

Хто за це відповість?

На фоні вчорашнього посту про необхідність представництва у міністерствах, при поліції, митниці і податковій (Гетьманцеву привіт).

Якщо ви не слідкували за гучним скандалом навколо Гізо Углави (тепер вже екс-першого заступника директора НАБУ), зливами інформації з НАБУ і так далі, то могли пропустити важливий, але не дуже публічний момент.

Одну з головних ролей в розслідуванні і фінальному звільненні Гізо Углави (на секунду, друга за впливовістю людина в головному антикорупційному органі України) зіграло саме суспільство. Зокрема – делеговані суспільством в РГК НАБУ активісти. Один з активістів очолив Дисциплінарну Комісію НАБУ, яка розглядала питання по Гізо Углаві, за безпосередньої участі активістів було проведено безліч додаткових дій для встановлення фактів і обставин справи під час роботи Дисциплінарної Комісії, і саме рішення про звільнення грунтувалося на рішенні Комісії, в якій було 3 представники НАБУ і 2 активісти.

Цей механізм працює. Він робочий. При чому він робочій не з криками і драмою, а працює тихо і спокійно, як хороший німецький двигун.

А тепер уявіть, скільки покидьків могло б бути викинуто з поліції, податкової, митниці, якби там було нормальне представництво громадянського суспільства з впливом на дисциплінарні і кадрові комісії. Скільки чесних працівників можна було б захистити від бєспрєдєла корумпованих керівників завдяки безсторонньому та всебічному розгляду. І наскільки було б менше гучних і огидних скандалів, за які ми червоніємо перед всім світом.

Ось чому важливе представництво суспільства у цих органах. Тому що без контролю і прозорості закриті структури хуєють. А хуїти вони не мають, ось і все.

Нас чекає підняття податків. Це факт. Дірка в бюджеті розміром в ₴500 млрд. сама себе не закриє.

Але.

Ми, як суспільство, реагуємо на це дуже дивно. Ми незадоволені підняттям податків (а хто коли був задоволений підняттям податків?), але публічна – і непублічна – діскусія іде на рівні «а давайте отут не стільки, а стільки не отут».

Це повна хєрня.

У держави і народу було складено неписаний договір: ось так влаштовано державу, отакі обовʼязки, отаке представництво народу, отакі податки і так далі. Держава в особі черги політиків і чиновників проїбала і в бюджеті зʼявилася діра. Держава закриває свій пройоб за рахунок одностороннього перегляду неписаного договору з суспільством в частині податків. А суспільство торгується з державою щодо деталей.

Хоча порушення частини договору – це порушення всього договору. І переглядати треба весь договір.

Що мав би сказати бізнес?

«Окей, шановна держава. Ти хочеш підняти податки? Підіймай, це завдяки твоїм, державо, зусиллям вже необхідно. Але ми хочемо [наприклад] зміни системи СМ-КОР (блокування податкових накладних) з відміною презумпції провини підприємців. Або (чи не або, а «та») законодавчу заміну актів виконаних робіт на інвойси в рамках євроінтеграції і для полегшення роботи бізнесу. Ми будемо платити більше податків, але дайте нам працювати легше.»

Чесно? Чесно.

Що мало б сказати суспільство? «Окей, державо, ми будемо витрачати більше грошей, бо ціни зростуть через підвищення податків. Американці в часи своєї революції сказали «No taxation without representation» – «Ні податкам без представництва». Податки зростуть – нехай зросте і представництво суспільства в державі. Ми хочемо громадські ради – нормальні, а не ручні – при кожному міністерстві, щоб знати і контролювати, як витрачаються наші гроші. І ми хочемо ради громадського контролю з представництвом в дисциплінарній і кадровій комісії при поліції, митниці і податковій – щоб мати змогу карати, звільняти і віддавати під суд тих, хто порушує закон в цих максимально закритих від суспільства органах. Ми ж будемо платити більше – то ж хочемо бачити і контролювати, як їх витрачають.»

Чесно? Чесно.

Вимоги можуть бути різні. Можна, наприклад, Нацстратегію доходів переглянути або ще щось. Але вимоги мають бути стратегічними, бо підняття податків – це надовго, а не на пару днів. І головним принципом має бути «Права в обмін на податки», а не «А чи можна, щоб швабра, яку нам встромлять в дупу, була на пару сантиметрів коротше, ніж планується».

Це принципове політичне питання. І я його бачу тільки і виключно в цьому розрізі. Пропоную і вам.

Більше прав і представництва – і тільки так.

Сьогодні варто написати всім вашим знайомим операторам БпЛА і урочисто привітати їх зі святом – днем фахівця РЕБ.

Не дякуйте!

Як відомо, у Німеччині є «екватор білих сосисок», який відділяє історичну Баварію (де їдять білі сосиски) від іншої Німеччини, де сосиски звичного нам сосисочного кольору.

Питання. Де саме по території України проходить лінгвістичний кордон, який відділяє регіони, де говорять «ТарасА», від регіонів, де говорять «ТарАса»?

Жахлива історія з побиттям і приниженням військового у Смілі є дуже показовою. Але не тільки тим, що на військового напали – врешті решт, в країні десятки мільйонів людей, і серед них, як і всюди, є свій відсоток покидьків і тварин в людській подобі.

Показова вона в першу чергу тим, що поліції було поєбать, а не поєбать було іншим військовим, які почали збирати гроші на премію тому, хто в будь-який спосіб накаже утирка. І це вже не перший випадок. І не останній.

Коли військові і ветерани відчувають, що їм ніхто не допоможе, вони кооперуються. І ніхуя тут дивного немає, бо армія і є велика кооперація родів сил, підрозділів, окремих груп. І зараз все йде до того, що військові все частіше пробуватимуть наводити порядок власними силами – десь замість поліції, десь замість влади, десь замість СБУ.

Тому що це працюватиме завжди, на відміну від тієї ж самої поліції, яка «на низах» як правило підтримує військових, а от багатьом поліцейським майорам, полковникам і так далі набагато комфортніше мати справу з бандитами, з якими можна і в сауні жопу погріти, і завод попилити на долях. А військові – так а шо військові, з ними завод попиляти важко, вони не розуміють таких простих речей.

Якщо ви хотіли знати, як виглядає криза справедливості, накладена на корупцію і некомпетентність державного апарату – ось воно. Виглядає саме так. І чим закінчиться, здогадатися неважко. Хлопці прийдуть і порядок наведуть, тільки виглядатиме це так, шо Данія здригнеться.

Ще є шанс виправити ситуацію. Але я не бачу, щоб комусь це було потрібно.

У міністерстві ветеранів змінилося керівництво. Замість Олександра Порхуна міністерство очолить Наталя Калмикова.

Пріоритети мої і моєї команди з ГО МРІЯ у ветеранському напрямку залишаються незмінними. Це в першу чергу переосмислення пільг для ветеранів і максимальна монетизація цих пільг, більша частина з яких не просто застаріла чи беззмістовна, а ще і шкідлива.

Ідіть, розкажіть у 2024 році, що держава гарантує колишньому бійцю «позачергове забезпечення продовольчими товарами в спеціалізованих салонах-магазинах» чи «встановлення на пільгових умовах квартирних провідних телефонів» (це не я цю хуйню написав, це закон, до речі).

Ще можна запропонувати отримати 2 гектари землі, яких на мільйон ветеранів немає навіть з урахуванням наших надбань у Курській області. Або стати в чергу за квартирою. Мільйон людей у черзі – це ж так обнадійливо. Зате є з ким в черзі попиздіти про життя, ага.

Що має думати про це ветеран? Що держава знущається над ним. І правильно, до речі, подумає. Бо це так і є.

Більшу частину пільг відмінити майже неможливо, бо за Конституцією надані пільги не можуть зникати в нікуди (а дарма, бо саме там їм і місце). Тому ми з командою працюємо над тим, щоб ветеран міг за власним бажанням (заявою, галочкою в Дії, пофіг) відмовитись від обраних ним самим пільг, отримавши за це грошову компенсацію. Все просто, як дерево. Держава ніби викупає у ветерана обіцяні ним же пільги за гроші. При цьому в теорії гроші можуть бути цільовими (наприклад, суму, отриману за відмову від черги на квартиру, можна витратити виключно на купівлю житла, яке ти сам обрав, а пропити ці гроші не вийде).

Там є багато деталей і проблем, але загальна концепція саме така, і саме в такому вигляді воно має увійти у ключовий закон про ветеранську політику, який розробляється у міністерстві.

Наприкінці мають бути пафосні слова про те, чим право на вибір і свобода волі відрізняються від хуйових подачок від держави. Вважайте, що це вони і є.