Ділюсь враженнями від вчорашнього книжкового клубу.
Обговорювали: «Часосховище», Георгі Господінов
Де: ZOOM, організатор litosvita
Вартість: безкоштовно
👨💼Головна фішка зустрічі — участь в ній перекладача книги Остапа Славинського. Через це формат клубу був дещо не клубний. Це скоріше було інтерв'ю з Остапом. В кінці зустрічі охочі могли виступити, але все ж таки 99% часу Остап відповідав на питання модераторки та учасників.
Але саме такий формат мені дуже сподобався. Бо цікавіше послухати людину, причетну до роману, яка глибоко занурилась у її сенси, ніж просто враження читачів. Тим паче Остап товаришує з автором і розкрив нам багато цікавої інсайдерської інформації.
От, наприклад:
✔️«Часосховище» — найбільш відомий та обговорюваний роман автора та переклад Остапа
✔️«Часосховище» — не перший роман Георгі, який перекладав Остап. Українською ще можна почитати дебютну книгу автора «Природний роман та інші історії».
✔️Автор писав роман саме для болгар, та не очікував, що він стане таким популярним і здобуде Букерівську премію.
✔️В Україні читачі вище оцінили «Часосховище», ніж у Європі. Ми краще бачимо та розуміємо, що відбувається в російському суспільстві та шириться на решту світу.
✔️У 2025 році у нас вийде остання книга Господінова — «Садівник та смерть». Це історія про переживання втрати рідної людини.
Кілька тез Остапа о романі та роботі над перекладом:
✔️«Часосховище» — це роман-кентавр. В першій частині бачимо інтимність, імпровізаційність, спонтанність, відвертість. У другій — незвичний стиль для Господінова, він дещо зрадив свою поетику.
✔️Цей роман про неминучість смерті, безповоротність подій, небезпеку забування — коли ми забуваємо минуле, воно не зникає, а стає небезпечнішим. Пам'ять допомагає протистояти минулому.
✔️Улюблена метафора Остапа — метафора розпаленого багаття посеред лісу. Багаття — то пам'ять, а вовки — минуле. Коли багаття пам'яті гасне, вовки минулого підходять ближче, починають атакувати.
✔️Найбільш тригерні моменти: несвобода, вибір самопоневолення через страх свободи. Свобода вимагає вибору, відповідальності, це певний ризик. Суспільство відмовляється від свободи обирати майбутнє. Перший раз це довело до світової війни.
✔️Більш вдалого часу до появи такого роману важко уявити. Він говорить голосами багатьох з нас. Георгі багато що передбачив про війну з рф.
✔️Найскладнішим виявився розділ про Болгарію.
✔️Письменники можуть повчитися в Господінова вмінню тримати баланс — слухати читача, не завантажувати його дуже інтимними речами. Егоцентричність дуже рідко буває цікавою.
Як вам мої тези? Сподіваюсь, було цікаво. Якщо були на обговоренні, чекаю ваших вражень.
#кт_книжковийклуб
#кт_подія
Обговорювали: «Часосховище», Георгі Господінов
Де: ZOOM, організатор litosvita
Вартість: безкоштовно
👨💼Головна фішка зустрічі — участь в ній перекладача книги Остапа Славинського. Через це формат клубу був дещо не клубний. Це скоріше було інтерв'ю з Остапом. В кінці зустрічі охочі могли виступити, але все ж таки 99% часу Остап відповідав на питання модераторки та учасників.
Але саме такий формат мені дуже сподобався. Бо цікавіше послухати людину, причетну до роману, яка глибоко занурилась у її сенси, ніж просто враження читачів. Тим паче Остап товаришує з автором і розкрив нам багато цікавої інсайдерської інформації.
От, наприклад:
✔️«Часосховище» — найбільш відомий та обговорюваний роман автора та переклад Остапа
✔️«Часосховище» — не перший роман Георгі, який перекладав Остап. Українською ще можна почитати дебютну книгу автора «Природний роман та інші історії».
✔️Автор писав роман саме для болгар, та не очікував, що він стане таким популярним і здобуде Букерівську премію.
✔️В Україні читачі вище оцінили «Часосховище», ніж у Європі. Ми краще бачимо та розуміємо, що відбувається в російському суспільстві та шириться на решту світу.
✔️У 2025 році у нас вийде остання книга Господінова — «Садівник та смерть». Це історія про переживання втрати рідної людини.
Кілька тез Остапа о романі та роботі над перекладом:
✔️«Часосховище» — це роман-кентавр. В першій частині бачимо інтимність, імпровізаційність, спонтанність, відвертість. У другій — незвичний стиль для Господінова, він дещо зрадив свою поетику.
✔️Цей роман про неминучість смерті, безповоротність подій, небезпеку забування — коли ми забуваємо минуле, воно не зникає, а стає небезпечнішим. Пам'ять допомагає протистояти минулому.
✔️Улюблена метафора Остапа — метафора розпаленого багаття посеред лісу. Багаття — то пам'ять, а вовки — минуле. Коли багаття пам'яті гасне, вовки минулого підходять ближче, починають атакувати.
✔️Найбільш тригерні моменти: несвобода, вибір самопоневолення через страх свободи. Свобода вимагає вибору, відповідальності, це певний ризик. Суспільство відмовляється від свободи обирати майбутнє. Перший раз це довело до світової війни.
✔️Більш вдалого часу до появи такого роману важко уявити. Він говорить голосами багатьох з нас. Георгі багато що передбачив про війну з рф.
✔️Найскладнішим виявився розділ про Болгарію.
✔️Письменники можуть повчитися в Господінова вмінню тримати баланс — слухати читача, не завантажувати його дуже інтимними речами. Егоцентричність дуже рідко буває цікавою.
Як вам мої тези? Сподіваюсь, було цікаво. Якщо були на обговоренні, чекаю ваших вражень.
#кт_книжковийклуб
#кт_подія