Forward from: Біла Варта
Все таки поговоримо про СЗЧ Гнездилова.
Одразу окреслю деякі моменти - моє знайомство з цією людиною обмежується тим, що десь-колись чув його прізвище і все, тому коментарі про те як він воював-не воював-в сраку давав можна залишити при собі - особистість його мене мало цікавить, мова піде саме про те, який посил несе такий публічний "демарш".
На мій погляд, право на демобілізацію, як і добровільність мобілізації, несуть чіткий ідеологічний характер.
Можливість вільно розпоряджатися власною долею, не бути примушеним до, фактично, рабської праці - основоположна риса вільних гордих людей, за право бути якими ми, наче, і воюємо. Держава цю ідею давно й відверто похерила, але все ж та ідея досі існує, в сподіваннях що "от переможемо і тоді буде нам воля..."
Та щоб зберігалося бажання і далі воювати за це світле завтра, люди повинні бачити що ми вже в похмурому сьогодні хоч трохи краще Росії, або, принаймні, не гірше, інакше - навіщо взагалі це все? Питання виживання, нагадую, не стоїть - втекти від небезпеки заважає сама ж Україна, а не Росія.
То ж, якщо нема саме ідеологічної переваги, чіткого розуміння - чому в Україні краще ніж в РФ, а мотивація тримається суто на вірі в абстрактне "райдужне майбутнє" і страху покарання, якщо для перемоги над Росією потрібно перетворитися на ще гіршу версію Росії - сенсу в такій перемозі, дійсно, небагато.
Тут Гнездилов ставить питання ребром - "а давайте воля-гідність буде не після міфічної перемоги, а вже зараз". Щоб ми, власне, бачили за що боремося. І правильно ставить - суспільний договір між державою і громадянами, якщо вже передбачає певні зобов'язання сторін, то мав би містити і чіткі умови цих зобов'язань. "Хто сам прийшов чи не встиг втекти - воює відколи скажуть і доки не здохне" - це не чіткі умови.
Так що, пора прояснити що "ми - вам", а що "ви - нам". Пунктів для перегляду багато, але можна почати з чітких термінів демобілізації.
Я особисто досі не в СЗЧ лише з однієї причини - завдяки отриманому після поранення "обмежено придатному", вдалося перейти на небойову посаду.
Бажання далі воювати у мене є і, як не парадоксально, якби була можливість демобілізуватися і півроку-рік пролікуватися й відновити форму - досі служив би в піхоті. Але ні. Замість мотивованого досвідченого піхотинця, державі цінніше штабний перекладач паперу але щоб прямо зараз і безперервно.
Навіть якщо щось зміниться в моєму статусі - на бойові більше не вийду, питання принципове. Доки не буде ставлення як до людини.
Тому вимогу Гнездилова підтримую. СЗЧ, хай в звичайних умовах і ганебно, але в наших - засуджувати важко.
Впаде фронт, високі чини знову потікают - вернемося в стрій і будемо воювати вже дійсно за себе, по своїй програмі. Але доки "працюємо на дядю" - хай дяді виписують такі умови "договору" щоб його хотілося підписувати.
@whiteguardua_polit
Одразу окреслю деякі моменти - моє знайомство з цією людиною обмежується тим, що десь-колись чув його прізвище і все, тому коментарі про те як він воював-не воював-в сраку давав можна залишити при собі - особистість його мене мало цікавить, мова піде саме про те, який посил несе такий публічний "демарш".
На мій погляд, право на демобілізацію, як і добровільність мобілізації, несуть чіткий ідеологічний характер.
Можливість вільно розпоряджатися власною долею, не бути примушеним до, фактично, рабської праці - основоположна риса вільних гордих людей, за право бути якими ми, наче, і воюємо. Держава цю ідею давно й відверто похерила, але все ж та ідея досі існує, в сподіваннях що "от переможемо і тоді буде нам воля..."
Та щоб зберігалося бажання і далі воювати за це світле завтра, люди повинні бачити що ми вже в похмурому сьогодні хоч трохи краще Росії, або, принаймні, не гірше, інакше - навіщо взагалі це все? Питання виживання, нагадую, не стоїть - втекти від небезпеки заважає сама ж Україна, а не Росія.
То ж, якщо нема саме ідеологічної переваги, чіткого розуміння - чому в Україні краще ніж в РФ, а мотивація тримається суто на вірі в абстрактне "райдужне майбутнє" і страху покарання, якщо для перемоги над Росією потрібно перетворитися на ще гіршу версію Росії - сенсу в такій перемозі, дійсно, небагато.
Тут Гнездилов ставить питання ребром - "а давайте воля-гідність буде не після міфічної перемоги, а вже зараз". Щоб ми, власне, бачили за що боремося. І правильно ставить - суспільний договір між державою і громадянами, якщо вже передбачає певні зобов'язання сторін, то мав би містити і чіткі умови цих зобов'язань. "Хто сам прийшов чи не встиг втекти - воює відколи скажуть і доки не здохне" - це не чіткі умови.
Так що, пора прояснити що "ми - вам", а що "ви - нам". Пунктів для перегляду багато, але можна почати з чітких термінів демобілізації.
Я особисто досі не в СЗЧ лише з однієї причини - завдяки отриманому після поранення "обмежено придатному", вдалося перейти на небойову посаду.
Бажання далі воювати у мене є і, як не парадоксально, якби була можливість демобілізуватися і півроку-рік пролікуватися й відновити форму - досі служив би в піхоті. Але ні. Замість мотивованого досвідченого піхотинця, державі цінніше штабний перекладач паперу але щоб прямо зараз і безперервно.
Навіть якщо щось зміниться в моєму статусі - на бойові більше не вийду, питання принципове. Доки не буде ставлення як до людини.
Тому вимогу Гнездилова підтримую. СЗЧ, хай в звичайних умовах і ганебно, але в наших - засуджувати важко.
Впаде фронт, високі чини знову потікают - вернемося в стрій і будемо воювати вже дійсно за себе, по своїй програмі. Але доки "працюємо на дядю" - хай дяді виписують такі умови "договору" щоб його хотілося підписувати.
@whiteguardua_polit