Над горизонтом повис величезний, просторий небесний купол. Я відійшла на польову дорогу, щоб нарешті поговорити з подругою, і мій погляд просто застиг. Ваууу. Що це були за зорі! Вони сліпили неперевершеністю краси. Поглянь на це небо, всіяне мерехтливими цвітіннями....ще ніколи за цей сезон воно не було таким зачаровуючим і красивим...
Зорі так густо всіяли нічний небозвід, що, здавалося, ніби якийсь мандрівник плавно рухався по Чумацькому шляху... Так хотілося туди, полетіти і потанцювати серед них, озираючись навколо як серед яскравих світлячків. Над горизонтом вони ніби посміхалися, а потім немов летіли до Великої Ведмедиці, яка хотіла їх кудись з собою повезти.
Небо притягувало своєю сліпучістю, а погляд просто застиг у вишині і ковзав серед зоряної ковдри. Його неможливо було відірвати.
Раптом упала зірка. Затамувався подих. Огооо! Упала інша. А згодом ще. Подруга розповіла, що сьогодні зорепад, а я про це і гадки не мала.
Я взагалі не підозрювала, що цього вечора побачу таке диво. А вони летіли... Неначе Бог хотів підбадьорити і заспокоїти мене цим: "Все буде добре. Все вирішиться. Дивись, яке для тебе Я створив диво, такої неймовірної краси. Чи є щось, що мені не під силу?".
Колорит... Спочатку небесний купол над нічним полем, а потім строкаті зоряні смуги над дорогою, що заповнювали простір між силуетами дерев, які витягувались в небо з обох боків від дороги, а ті зорі визирали з-за темного гілля, ніби граючись у хованки, а потім вистрибуючи і сяючи тим, хто на них дивився. Я згадала, як довгими годинами могла вдивлятися у густі зорі, будучи дитиною. Роздивляючись той такий захоплюючий і таємничий світ, який виблискував своєю казковістю. О, як довго я могла їх розглядати! Я зовсім не змінилася з дитинства. Колись, дивлячись на них, хотілося мріяти і писати історії...
Прийшовши в табір, я побачила ще 1 падаючу зірку. Вау! Сьома... Ще ніколи не щастило бачити стільки метеорів!
Погляд зупинився, проте потрібно було рухатися додому. Закарбувавши в пам'яті такі безмежні далекі світи, неначе послання Бога, зачаровуючі картини захоплюючої краси...
12.08.24
Зорі так густо всіяли нічний небозвід, що, здавалося, ніби якийсь мандрівник плавно рухався по Чумацькому шляху... Так хотілося туди, полетіти і потанцювати серед них, озираючись навколо як серед яскравих світлячків. Над горизонтом вони ніби посміхалися, а потім немов летіли до Великої Ведмедиці, яка хотіла їх кудись з собою повезти.
Небо притягувало своєю сліпучістю, а погляд просто застиг у вишині і ковзав серед зоряної ковдри. Його неможливо було відірвати.
Раптом упала зірка. Затамувався подих. Огооо! Упала інша. А згодом ще. Подруга розповіла, що сьогодні зорепад, а я про це і гадки не мала.
Я взагалі не підозрювала, що цього вечора побачу таке диво. А вони летіли... Неначе Бог хотів підбадьорити і заспокоїти мене цим: "Все буде добре. Все вирішиться. Дивись, яке для тебе Я створив диво, такої неймовірної краси. Чи є щось, що мені не під силу?".
Колорит... Спочатку небесний купол над нічним полем, а потім строкаті зоряні смуги над дорогою, що заповнювали простір між силуетами дерев, які витягувались в небо з обох боків від дороги, а ті зорі визирали з-за темного гілля, ніби граючись у хованки, а потім вистрибуючи і сяючи тим, хто на них дивився. Я згадала, як довгими годинами могла вдивлятися у густі зорі, будучи дитиною. Роздивляючись той такий захоплюючий і таємничий світ, який виблискував своєю казковістю. О, як довго я могла їх розглядати! Я зовсім не змінилася з дитинства. Колись, дивлячись на них, хотілося мріяти і писати історії...
Прийшовши в табір, я побачила ще 1 падаючу зірку. Вау! Сьома... Ще ніколи не щастило бачити стільки метеорів!
Погляд зупинився, проте потрібно було рухатися додому. Закарбувавши в пам'яті такі безмежні далекі світи, неначе послання Бога, зачаровуючі картини захоплюючої краси...
12.08.24