НЕ капелан☦

Дякую, що пишете свої враження й роздуми. Завтра буду викладувати ще

Відкриваємо нову рубрику на нашому каналі. Спогади і роздуми простих Українців різних регіонів про війну.
Підписниця нашого каналу Анна вирішила поділитись своїми роздумами.

Добрий вечір, побачила що можна свої роздуми залишити.
Знаєте до 24 лютого ніколи не думала що у мене патріотична позиція і я емпатична людина.
Зараз живучи в Україні, прикордонна область, просто розриває на шматки: смерті навколо, смерті наших захисників, звірства солдатів рф, біль мирних людей, руйнування.
І всередині приходиться поєднувати: православну християнку, громадянку України та просту людину.
Примусова мобілізація це не правильно, але як захиститись?
Вбивати не можна, але як же захистити людей?
Як же наші захисники, які вбивали ворогів, вони не достойні Царства Божого?
Знаєте згодна з вами, стільки питань і немає відповідей.
Тільки біль і відчай, і радість що сьогодні смерть до тебе не завітала.
Якщо будуть слова для відповіді буду рада, якщо ні, то хай це буду своєрідна психотерапія.

Чекаю Ваших запитань, роздумів і текстів на @lysty_vidguky

Перші особисті роздуми після прочитання "Сповіді священика перед Церквою"

Питання народів і Бога стояло ребром у Старому Завіті. Був один народ який мав істинне богопоклоніння й богослужіння, а після пришестя Христа Істина вилилася всім народам хто духом й істиною кланяється Богові. Хтось зі Свв. Отців каже, що якби всі люди на землі були святі а спасіння потребувала б лише одна єдина на весь світ, то Христос прийшов би і все звершив навіть заради й однієї людини. Людина як образ Бога стоїть в центрі уваги Божої. Тому то коли одна людина вбиває іншу вона вбиває Бога в ній.
В цьому я з автором погоджуюсь!

Немає більше тієї любові, коли хто душу, тобто життя своє, положить за друзів своїх. Покласти своє життя за когось це слабке, але наслідування подвигу самого Христа. Людина йде і щоб врятувати життя іншим помирає.
Автор цьому приділяє і мало і водночас не мало уваги.

Людина яка рятує життя іншим сама ж його відбирає в інших, таких же людей?
Чим гірша людина яка захищає інших, від її соплемінників які сидять в тилу й за яких вона гине?
Чому ті, хто не хочуть йти воювати, відбирати життя іншим і помирати від війни мають це робити, якщо вони цього робити не хочуть? Навіть Бог не ламає бажання й волю людини. Він, Творець, не посягає на це, а людина посягає в іншої людини забирати свободу.
Чому людина, якій даний в уділ вся земля для прожиття має вмирати і стріляти когось за той чи інший кусок того чи іншого материка?
Якщо бути на війні така честь і захищати тих хто в тилу, в т.ч. рідних правильно а ухилятися не правильно, то чому рідні цих людей які воюють більше страждають від цього чим радіють. Я бачив одиниці людей які радіють тому що хтось з їхньої родини близької чи дальньої на війні і купу людей які від цього факту м'яко кажучи не в захваті.
Це перші питання, які співзвучні авторовим по змісту книги і на які я не маю відповіді.

За упокій новопреставленого убієнного воїна Володимира.

І за здоров'я пораненого воїна Димитрія.

Також разом були в учебці в одному взводі.

Хлопці! 😭😭😭😭

Всі хто може моліться!!!
Не забуваймо і новопреставленого убієнного воїна Андрія

Хто хоче залишити відгук, чи опублікувати свої роздуми будь-ласка пишіть сюди: @lysty_vidguky
Коментарів відкривати на каналі не буду.

Мені прийшов відгук на ⬆️⬆️ ось цей текст із книги від одного священика.
Досить цікаві думки, з якими погоджуюся також.
На жаль, зараз в нас ситуація тяжка, приходиться вибирати не між чеснотою і злом, а всі варіанти гріховні. Але ми, за народною приказкою, вибираючи з двох зол менше зло, захищаємо своїх рідних, навіть ціною вбивства лютих ворогів. Як деяка мучениця, щоб не бути зґвалтованою, наклала на себе руки і Церквою була визнана невинною. Зрозуміло, що вбивство однозначно гріх. І в цьому вимушеному гріху корисніше нашими воїнам  буде покаятись після війни, а для цього треба ВИЖИТИ. Зараз Причастя може допомагати, наприклад, не звірствувати над полоненими ворогами, менше панікувати і боятись в скрутних ситуаціях, щоб більше було шансів зберегти своє життя.

Продовження читання "Сповіді священика перед Церквою".
Переклад Українською мій.

Чотири місяці я щоденно служив для них літургію, молебні, говорив проповіді й по декілька сотень людей в день сповідав і причащав Святими Тайнами. Одного разу по закінченні служби один солдат, що причастився Святих Тайн, запитав мене: «Батюшка, як же я тепер піду після причастя на позицію?
Я ж прийняв Самого Христа, я ж теперь органічно з'єднався з моїм християнським Богом, як же я тепер піду вбивати людей? В моїй особі буде Сам Христос вбивати людей, а якщо мене вб'ють, то разом зі мною і Сам Христос буде вбитий. Як же мені тепер бути?»
Я мовчав, не знаючи, що йому на це відповісти, а останні слова його — «як же мені тепер бути?» — громом розкатувались над моєю головою.
Декілька днів я не міг від них відбитися. Дійсно, якщо я скільки-небудь вірю у Христа, як у живого Бога, вірю в Тіло й Кров Христові, то не можна інакше й думати про Христа, як думав и розмірковував цей самый благочестивий солдатик; ми ж, священнослужителі, зовсім інакше думаємо про Христа й інакше віруємо в Таїнство Євхаристії, ми за свій священний обов'язок вважаємо через це найвеличніше Таїнство Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа посилати свого християнського Бога і на смертну кару, и на криваву війну. У нас, християн, всі поля військових битв всіянні Тілом Христовим й залиті Его святійшою Кров'ю. Жахливо!

Досить цікава думка. Тут або автор звужує в свої рамки всюдисущого Бога, або він правий. Для мене однозначної відповіді поки нема на цей уривок, але думок повна голова.

Втома. Не фізична. Мозгова. Психо-емоційна. Щоденна.
Звичайно, це дає свій відбиток на організм в цілому. Кожен раз враження, що я себе вичерпую до дна, що ось дно терпіння, дно скорбот, дно різних випробувань. Куди вже нижче падати? Але ні. Щось є інше. Кожен раз інші відтінки, грані, особливості. Може це просто одне і те ж проглядається під різним кутом? Нічого немає нового під сонцем каже Еклезіаст. Але якщо немає нічого нового взагалі, то для кожного з нас наступає щось нове весь час. Відкриття в собі самому, в світі, в людях, в обставинах. В плані глобальному воно не нове, а в плані особистісному нове.
Просто мозок кипить, просто він запалений і в ньому думки рояться як потревожені джмелі штовхаючись одна з одною. Ти стаєш як оголений дріт. Ти виливаєш, виливаєш це Богові, а воно наче без відповіді. Просто тобі стає легше, тебе Бог перемотує ізолентою, поки твій внутрішній струм і зовнішні чинники її не спалюють... знову... вщент. Тобто, до наступного такого ж моменту.

Хочу дати одну пораду всім на правах автора каналу!

Якщо у вас є якісь хронічні хвороби, тобто це ті які в той чи інший сприятливий для них момент знову виникають, то не просто проліковуйте їх, а робіть профілактику їм. Бо якщо Вам не пощастить потрапити в якісь екстремальні умови, наприклад армія, то вони ох як дадуть про себе знати. І не факт, що вдасться легко звернутися до спеціаліста, або навіть і знайти його.

Здоров'я коли воно є, людина думає що буде так завжди, а коли починає давати збої, то стає дуже помітно.

P.S. Комусь скоро 40, хтось поволі, плинними кроками наближається до віку вінтажного газогенератора😁😔

Перед тим як прочитати нижче приведений текст, пам'ятайте, що це вже згадана "Сповідь священика перед Церквою" а не виступ патріарха Кирила чи ще якихось релігійних російських діячів. Нажаль лопатити зараз всю книгу в пошуках даної фрази мовою оригіналу нема можливості, тому напишу по пам'яті.
Отже! Нагадую! Це не 2024 рік, це початок ХХ ст.

На початку віку (мається на увазі початок ХХ ст.) ціла купа священиків хотіла змінити російську Церкву, адже всіх замучили вікова бюрократія і казьонщина. Після початку війни (мається на увазі І-ша світова) майже всі вони з легкістю і благодушністю благословляли вмирати за "Святую Русь" і боротися проти "губительної німецької, західної культури", яка хоче нас знищити.

Сказати, що я був вражений читаючи це, нічого не сказати. Гегемонія яка сидить в росіянах давніша за них самих і є ровесницею самого диявола. Є тільки одна велика проблема. Навіть перемігши їх в цій війні, ця гегемонія не буде переможена. Це гідра, в якої замість відрубаної однієї голови, виростає дві. Міняються правителі, держави, уряди на цій території планети Земля, а ідея все живе і квітне трошки міняючи грим. Це може знищити Сам Господь тільки, при умові що вони цього захочуть, тобто покаються. Але, нажаль, маємо сусіда клінічного ідіота, те що маємо...

Нещодавно, я зловив себе на заздрості. Давно мене не турбував цей порок. Якщо чесно, по Божій Милості я забув що воно таке, але тепер згадав. Вперше тижні три тому як їздив до лікаря, в Ужгороді я побачив як тато йде з сином років десяти за руку і син йому щось розповідає, а тато посміхається і слухає. Вони кудись поспішають. Обоє щасливі. Сказати, що моє серце зжалося це нічого не сказати. Кажу до Бога, чому?! Чому ти мене полишив радості бути з моїми дітьми? Чому цей чоловік має можливість радіти своєму синові, а я далеко від своїх дітей? Чим я гірше за нього, чи мій син чимось гірший за цього хлопчика? Чи Ти забравши в мене батька коли мені ще й 19 років не виповнилося забереш в моїх дітей батька ще раніше? Я тоді пережив шквал. Цілий шквал заздрості тому чоловікові і донімав Бога своїми претензіями. Сьогодні я побачив жінку яка йшла з дитиною і мене знову взяв жаль і розпач на ситуацію. Моментально. Погляд, секунда, збурення розуму.
Розпач від безсилля.

Вчора я мав велику радість. Вперше за два місяці я сподобився звершувати Божественну Літургію.
Опущу всі особисті моменти й подробиці. Скажу лише, що це як спраглий всі думки якого про воду і цей момент коли він припадає до джерела. Так і я припав до Джерела Живої Води. Слава Милостивому Господу за це

Два місяці тому я опинився де опинився. Сьогодні від ТЦК за місцем прописки прийшла повістка. Якщо я тут де я є, значить по правильному в них я знятий з обліку.
Хто розбирається в прикметах? Це до грошей, чи до дощу, чи журавлі повертаються раніше строку?🤔

Терміни то які, терміни... Священна війна. Господи помилуй, яка ж бридка і безглузда фраза. Як святий гріх, лукавий правдоруб, і т.д.
Нічого не міняється в Церкві, яка йде тандемом з державою благословляючи вбивство іншого народу в угоду політикам. Це було, це є і це нажаль буде. Ця шарманка стара світ. Отже, читаємо далі Сповідь:

В один із святкових днів я виголосив проповідь в Андріївському Афонському подвор'ї, яку я закінчив словами: «Поки християни будуть вести війни, до тих пір вони ні в якому разі не мають права називати себе християнами». Ця проповідь була зараз же передана архієпископу Назарію. Преосвященний викликав мене до себе і суворо почав говорити: «Справжня війна є священна війна; Сам Христос говорив, що будуть війни й Він же говорив: „Нема більше тієї любві, як хто положить душу свою за друзів своїх“ (Ін. 15:13). Крім цього, церква багатьох святих воїнів прославляє як чи не найбільших угодників Христових. Чи не благословляв святий Сергій Радонезький своїх монахів на татарського Батия? Всяке вчення проти війни є толстовське вчення. Так ось, якщо Ви будете говорити подібні проповіді й ними збурювати народ, то я видам вас генералу Єбелову, і нехай він куди хоче, туди й відправляє вас, а в мене щоб вас не було!»
Попрощавшись з владикою я повернувся додому занурений у важкі думи про війну. Я не знав, що мені робити. Так чи інакше я дивився на війну й не міг твердо пересвідчитися, чи вона дійсно зло чи добро, чи ні те й ні інше. Всі говорять про війну: пишуть газети, говорять громадянські закони, говорять від лиця Церкви Христової папи, патріархи, кардинали, священики, проповідники, говорять з церковної кафедри, говорять після того, як причащаються Тіла й Крови Христових, і всі вони говорять про неї як про великий, святий подвиг християнсткого життя. Я ж в душї своїй відчував, що війна — найбільше зло в світі. Але коли я побачив, як до неї всі готуються, як сама Церква з Хрестом і Євангелієм благословляє війну, єпископи, проповідники навіть Євангельськими текстами показують святість війни, я повністю губився і не знав, що мені робити і як дивитися на війну.