🧧Обитель Мрійниці🧧

Настала темна ніч безхмарна,
Запанувала тиш безкарна,
А молодик на небі кров'ю
Виписує для люду долю.
Почулося витя собаче,
І обірва життя дитяче...
Навколо гомін, крики, сльози,
Та не минули ще вони загрози.
Там звір у лісі досі бродить,
Чека він мить, щоб знов нашкодить.
Паща його вічно у крові,
Шука він вічно жертви нові.
Він небезпечний, він жорстокий,
Можливо, він й не одинокий.
Та навіть так славу він має,
Ніхто про нього не забуває.

— Якщо я скажу це вголос, воно не здійсниться.

— Ах? – Дань Дань був на мить приголомшений, після цього він виглядав так, ніби ось-ось розплачеться.

Ву Жво подумав про те, як їхня дитина попросила Хей Сюаньї записати його бажання, і поспішив заспокоїти його:

— Твоє бажання зовсім інша справа. Ми з твоїм батьком уже разом. Звичайно, ми будемо разом і у майбутньому. А ще ми ніколи не розлучимося з тобою.

У Дань Даня на очах стояли сльози, і здавалося, що він ось-ось заплаче:

— Справді?

— Звичайно. – Ву Жво подивився на Хей Сюаньї: — Хей Сюаньї, скажи щось.

Хей Сюаньї спокійно гмикнув на знак згоди:

— Гм.

Ву Жво закотив очі:

— Що значить «гм»? Я просив тебе щось сказати, а не просто видати звук.

— … – Хей Сюаньї тихо сказав: — Ми не розлучимось.

Хей Сінь і Хей Ґань подивилися один на одного і усміхнулися.

На старті Ву Жво ще докладав зусиль, але пізніше він зрозумів, що незалежно від того, докладає він зусиль чи ні, швидкість все одно залишається однаковою. Тож він просто відклав лижні палиці, загорнувся в плащ і спокійно спостерігав за краєвидом, що відкривався перед ним.