[☧]Перший Панцирний ✙△

–•–
10 березня приїхала до Володимира-Волинського делеґація з Києва в складі сотника Сиротенка Гриця і значкового Народнього Військового Міністерства Байла Василя.
...
Обох делеґатів зустріли на майдані вправ. Зустріч вийшла дуже врочиста й мала найщиріший характер. Козацтво привітало делеґатів громовим "Слава!", похилився жовтоблакитний прапор, а хор відспівав "Вже воскресла Україна".
...
Сотник Сиротенко закінчив свою промову словами: "Козаки! Пам'ятайте, що жде вас на Україні важка і відповідальна праця. Хто з вас має якінебудь сумніви, хто з вас ще не цілком сильний духом, той нехай, краще, лишається тут..." Йому не дали докінчити: "Нема у нас таких! Усі хочемо йти боронити волю і самостійність України!".
–•–

–•–
Майже щодня хтось один гинув, іноді зовсім поруч із нами; часом ми помічали це тільки тоді, коли, проходячи траншеями, знаходили його вже задубіле тіло біля посту вартового.
...
Тоді ми піднімали розірвану трупну масу на брезент нашими лопатами, щоб загорнути її. На цих місцях глина ще довго показувала великі розпливчасті іржаві плями. Ми несли трупи вночі в тил і ховали їх на цвинтарі, який постійно збільшувався.
...
Наше колишнє життя було для нас лише далекою мрією, з якою ми все більше втрачали зв'язок.
–•–

–•–
Не сміє бути в нас страху, ні жадної тривоги,
Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.
Не страшать нас і цісарів високії пороги,
Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.
А до дівочих ніжних серць ми знаєм всі дороги,
Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.
Не святкуватиме ніхто над нами перемоги,
Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.
–•–

–•–
Світло ледве охоплювало половину кімнати. Майор Наверо тихо повторював інформацію, що надходила. Генерал Ротон, начальник штабу, розтягнувся у кріслі. Атмосфера нагадувала ситуацію в сім'ї, де хтось помер. Генерал Бланшар сидів трагічно й нерухомо, нічого не говорив і не робив, а просто дивився на мапу, розгорнуту між нами на столі.
...
Жорж швидко підвівся... Його обличчя було жахливо бліде. "Німці перетинають Маас, наш фронт прорвали в Седані! Сталася катастрофа". Він упав у крісло й розридався.
–•–

Я знаю, що перед лицем небезпеки вони не зволікатимуть ані секунди; вони кинуться їй на зустріч, швидкі, спритні та жилясті.

Вони є елітою сучасних полів битв, просякнуті безжальною войовничістю, це ті, чия могутня воля розряджається у спресованому, націленому виплеску енергії.
Коли я спостерігаю, як вони безшумно прорізають лази у дротяних загородженнях, копають вогневу сходинку, звіряють годинники, визначають за сузір'ям сторони світу, тоді мене осяює: це новий тип людини, штурмовик, еліта Центральної Європи. Це геть нова раса, розумна, сильна та вольова.

–•–
В часі від 16 до 22 лютого І-й курінь У.С.С. був у боях у стіп гір Татарівки та Чиряка. На цьому відтинку Москалі повели сильні протинаступи...

Якже змінилося за цей час стрілецьке обличчя. Карпатський похід зробив з У.С.С. справжню боєву одиницю, що вдержалася у цілій воєнній хуртовині на висоті своїх завдань, а після світової війни стала завязком Української Армії.
–•–

укр. - Українці в Домачевому 25.12.1917 рік

–•–
На запит, який однострій бажаю я мати для дивізії, я відповів: національні жупани зі синього сукна. Зразок уніформи маємо в Ган-Мюнден в українській громаді, випрацьований військовим гуртком. Начальник ґен. штабу викликав в телєфон головного інтенданта й передав наказ приготовити до двох тижнів уніформу для 6 тисяч воєнно полонених українських козаків. Зробив записку на папері й узявши слухавку другого телєфону, спитав мене, яке узброєння. Я відповів, що найкраще було б мати рушниці російського зразку з такими ж і набоями. (Під той час німці мали масу російської зброї захопленої разом з полоненими.) Мою пропозицію начальник ґен. штабу передав начальникові уоруження. На кінець сказав він, що гармати й коні одержимо по прибутті на означене місце.
–•–

–•–
Чому ж маємо радіти в такий важкий воєнний час? Бо… ми одержуємо змогу створити стрілецьку дивізію. А це воскресення Української Галицької Армії, це нав'язування до нашої військової традиції… Це — єдиний спосіб здобути волю
–•–

Ти гідна своїх батьків, що Твій юначий боєвий запал і Твоя жертвенність щирі та правдиві, а не голословні.
–•–
- з промови колишнього генерала-чотара УГА Курмановича Віктора, 1943 рік.

👥 Ветерани Визвольних змагань мали надзвичайний авторитет серед молоді. Крім закликів до вступу в дивізію, деякі з них показово особисто подали заяви

«Боїшся людей у формі? Одягни її сам».

Сонячний Львів. Величезні юрбища. Люди на бальконах і в вікнах будинків. Рідні й нерідні, близькі й далекі, але все свої — Друзі, товариші, матері, батьки, сестри... Безліч їх! А вони — військо, щойно нарекрутоване, юне, сповнене надій, сповнене жадоби небувалого подвигу за них, за всіх отих, що обсипають квітами" мерехтять до них сльозами радости, обсипають благословеннями. Квіти... квіти... квіти...

Їхня дивізія машерує вулицями Львова. Майбутня дивізія, майбутній пострах ворога, майбутній носій немеркнучої слави, зародок великих героїчних армій... А поки що дивізія буйної молодости. Вишикувана по-військовому, молодість пружно відбиває крок.

Це все молодь, зелен-зеленісінька, цвіт землі галицької й негалицької, цвіт землі української... Між тією молоддю є зовсім майже діти, і в них тремтять уста від хвилювання... А на них сиплеться дощ пелюстків, немов благословення матері, що отут десь стоїть заплакана, згорьована, осамітнена, але виряджає дітей на великий подвиг...

І тредеще серце від зворушення.

Похорон лейтенанта Карла Вокенера