"Терпи козак, отаманом станеш" - на мій погляд, одна з найгірших приказок нашої культури.

Зрозумійте мене правильно - сказати це на передовій, нашому захиснику-герою, щоб трошки підбадьорити - чому б і ні.

Але цю приказку дуже часто говорять маленьким хлопцям. І кажуть її, коли вони починають плакати. Уже з дитинства чоловіків привчають, що плакати не можна. Вони ж "сильна" половина.

Але, працюючи в терапії з багатьма уже дорослими козаками (та козачкам), мені б хотілося, щоб ця приказка звучала так:

"Поплач козаче... Поплач, мій любий... Бо все рівно доведеться цей біль одного дня виплакати... Щоб потім, коли отаманом станеш, було більше посмішки в твоєму житті".

- Не розумію, а в чому тут проблема? - напевно, скаже жіноча частина нашої групи.
- Так, тут немає жодних проблем. - дадуть відповідь чоловіки з трохи мокрими очима (то просто вітер в очі попав).