Хоча мені свого часу дуже подобався Террі Пратчетт (особливо його Сем Вайз), але вже кілька років я його не читаю, більш того він мене став дратувати.
Звісно не сам він, а те, про що він говорить у деяких своїх книжках.
“У житті є місце подвигу. Головне – триматися від цього місця подалі”. (с)
Оце така класична позиція висміювання героїзму, притаманна західній (та не тільки їй) творчій інтелігенції. Ну звісно ж серу Террі можна триматися від таких місць подалі, адже він народився вже після Другої Світової і не міг пам’ятати такі часи, коли місце для подвигу було скрізь та навколо і якщо ти свій подвиг не зробиш, то просто зникнеш фізично. Ну або зникнуть ті кого ти любиш. Хай його батько і був не боєвим ветераном тої війни, але він все ж таки її бачив, проте мабуть не зміг пояснити синові, що є в світі ситуації, малий, від яких неможливо відгородитися ані плюралізмом, ані сарказмом
“– Але ж є великі справи, за які варто віддати життя, – заперечила Метелик.
– Ні, нема таких справ! Тому що життя в тебе тільки одне, а великих справ як тих собак нерізаних!
– О боги, та як же можна жити з такою філософією?
Рінсвінд набрав у груди більше повітря.
– Довго!” (с)
Довго жити в окупації, може для когось і є кращим вибором, але насправді за таку його тривалість треба буде заплатити власною гідністю, гідністю твоїх близьких, їх правом на вільне майбутнє. Проте такі як пан Террі просто не розуміє, що світ за межами Уілтшира влаштований не так як життя у процвітаючій країні Європи, яка десятиліттями не знала екзистенціальної загрози і всі її колоніальні війни були далекими і їм можна було надати будь-якого політичного забарвлення.
Розповсюджена для творчої інтелігенції поведінка — поставити себе вище бійки, а тих, хто в ній все ж опинився, назвати дурниками із промитими мізками. Але це працює тільки тоді, коли доля ще залишила тобі фізичну змогу триматися подалі від місця для подвигу. Хоча загалом це значить, що ти просто делегував це право комусь іншому, щоб потім іще й мати змогу назвати його дурником, який повівся на пропаганду.
Пратечтт, це дуже показовий приклад того, як дуже розумна та еруждована людина може мати вкрай обмежене сприйняття реальності. А з цієї обмеженості витікає викривлення. Ну це як стверджувати, що всі конфлікти можна вирішити словами. Цікаво, які б вагомі слова треба було підібрати у Бучі?
Оця інфантильна віра у те, що світ працює за правилами Окфордського кампусу, призводить до зневажливості до тих, хто опинився у реальній, а не світоглядній біді. Нагадую про чудову книгу Даллєра “Потискаючи дияволу руку”, про геноцид у Руанді, в ній як раз показано, що Захід не міг\хотів повірити у те, що таке може статися у дні прогресивної сучасності (чергова причина дати ляща дурачку Фукуямі).
Нещодавно вийшов тизер нової гри по всесвіту Star Craft. Він використовує заїзджене кліше (але Пратчетту б сподобалося) — під надихаючу промову до рекрутів у морпіхи, вони тренуються, готуються, а потім головний герой Гольт гине у перші секунди свого першого бою. В кінці ролика, закадровий голос каже “Ви станете героями”, а в цей час технік змиває в каналізацію багряний йогурт, все що залишилося від того Гольта. Ну ви пойняли, герой це м’ясо, не будьте м’ясом, живіть довго. Ох скільки ж такого закидали учасникам АТО… Проте, я думаю всім, у кого не півмозку ясно, щоб з нами було, якби більшість українців прийняло прогресивну філософію сера Террі.
P.S. Ой ну ось ця його хєрня:
"Москва розбила Гітлера, Наполеона, і мій зап'ясток." (с) Т.П.
Хоча оцим росілюбством навіть такий метр як Стражинські трохи страждав.
Звісно не сам він, а те, про що він говорить у деяких своїх книжках.
“У житті є місце подвигу. Головне – триматися від цього місця подалі”. (с)
Оце така класична позиція висміювання героїзму, притаманна західній (та не тільки їй) творчій інтелігенції. Ну звісно ж серу Террі можна триматися від таких місць подалі, адже він народився вже після Другої Світової і не міг пам’ятати такі часи, коли місце для подвигу було скрізь та навколо і якщо ти свій подвиг не зробиш, то просто зникнеш фізично. Ну або зникнуть ті кого ти любиш. Хай його батько і був не боєвим ветераном тої війни, але він все ж таки її бачив, проте мабуть не зміг пояснити синові, що є в світі ситуації, малий, від яких неможливо відгородитися ані плюралізмом, ані сарказмом
“– Але ж є великі справи, за які варто віддати життя, – заперечила Метелик.
– Ні, нема таких справ! Тому що життя в тебе тільки одне, а великих справ як тих собак нерізаних!
– О боги, та як же можна жити з такою філософією?
Рінсвінд набрав у груди більше повітря.
– Довго!” (с)
Довго жити в окупації, може для когось і є кращим вибором, але насправді за таку його тривалість треба буде заплатити власною гідністю, гідністю твоїх близьких, їх правом на вільне майбутнє. Проте такі як пан Террі просто не розуміє, що світ за межами Уілтшира влаштований не так як життя у процвітаючій країні Європи, яка десятиліттями не знала екзистенціальної загрози і всі її колоніальні війни були далекими і їм можна було надати будь-якого політичного забарвлення.
Розповсюджена для творчої інтелігенції поведінка — поставити себе вище бійки, а тих, хто в ній все ж опинився, назвати дурниками із промитими мізками. Але це працює тільки тоді, коли доля ще залишила тобі фізичну змогу триматися подалі від місця для подвигу. Хоча загалом це значить, що ти просто делегував це право комусь іншому, щоб потім іще й мати змогу назвати його дурником, який повівся на пропаганду.
Пратечтт, це дуже показовий приклад того, як дуже розумна та еруждована людина може мати вкрай обмежене сприйняття реальності. А з цієї обмеженості витікає викривлення. Ну це як стверджувати, що всі конфлікти можна вирішити словами. Цікаво, які б вагомі слова треба було підібрати у Бучі?
Оця інфантильна віра у те, що світ працює за правилами Окфордського кампусу, призводить до зневажливості до тих, хто опинився у реальній, а не світоглядній біді. Нагадую про чудову книгу Даллєра “Потискаючи дияволу руку”, про геноцид у Руанді, в ній як раз показано, що Захід не міг\хотів повірити у те, що таке може статися у дні прогресивної сучасності (чергова причина дати ляща дурачку Фукуямі).
Нещодавно вийшов тизер нової гри по всесвіту Star Craft. Він використовує заїзджене кліше (але Пратчетту б сподобалося) — під надихаючу промову до рекрутів у морпіхи, вони тренуються, готуються, а потім головний герой Гольт гине у перші секунди свого першого бою. В кінці ролика, закадровий голос каже “Ви станете героями”, а в цей час технік змиває в каналізацію багряний йогурт, все що залишилося від того Гольта. Ну ви пойняли, герой це м’ясо, не будьте м’ясом, живіть довго. Ох скільки ж такого закидали учасникам АТО… Проте, я думаю всім, у кого не півмозку ясно, щоб з нами було, якби більшість українців прийняло прогресивну філософію сера Террі.
P.S. Ой ну ось ця його хєрня:
"Москва розбила Гітлера, Наполеона, і мій зап'ясток." (с) Т.П.
Хоча оцим росілюбством навіть такий метр як Стражинські трохи страждав.