📖
“Змієві вали”. Антологія української фантастики XIX-XXI століть.Частина прибутку з продажів цієї книги йде на допомогу ЗСУ, крім того, це досить цікавий екскурс в українську фантастику. Виходить два в одному - і фантастика і допомога ЗСУ, тому повз таку книгу я пройти не зміг.
Антологія розділена на три частини по століттях й перед кожною частиною йде передмова від Володимира Аренєва та Михайла Назаренка “Білий квіт на давньому дереві”, яка являє собою стислу, але вкрай насичену інформацією розповідь про історію української фантастики в обраний період часу. Я прочитав це з великим захватом й можу сказати що було багато подій, книг або письменників, про які я прочитав вперше. Наприклад, що химерною прозою, або химерною фантастикою в нас називають жанр магічного реалізму, а традиція так називати пішла від книги Олександра Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця: Український химерний роман із народних уст ”(1958 р.)
Прочитавши книгу я можу сказати, що наукової фантастики тут небагато, більше химерної фантастики, міфологічної, казкової та філософської й насправді це гарно, бо особисто мене деякі оповідання вразили своєю неймовірною атмосферою, притаманною химерній фантастиці, й хотілося читати ще й ще, про цей світ, про цих героїв. Мені дуже сподобався “Вартовий загрози” Наталії Матолінець, це не тільки атмосферна історія, але й досить цікаве поєднання чогось на кшталт магії та квантової теорії часу. Також мені запамʼяталися оповідання з розділу “XIX століття” - “Запропаща грамота” Миколи Гоголя та “Нічний супутник” Івана Наумовича, це такі дуже атмосферні казкові та міфологічно-релігійні історії.
Були оповідання під час читання яких в мене було почуття впізнавання, бо засновані вони на міфах та легендах, які й чув від бабусі та прабабусі. Особливо сподобалося оповідання “Закоханий чорт” Олекси Стороженко, можливо тому, що в моєму дитинстві в полтавському селі теж був старий дід Панас, який розповідав неймовірні історії про козаків-запоріжців, й мені завжди хотілося хоча б на хвилинку опинитися у світі таких історій.
Декілька оповідань взагалі заставили інакше подивитися не деякі речі. В першу чергу це “Мова Вавилону” Світлани Тараторіної, гарна фантастика яка дуже цікаво й трохи незвично показує важливість та силу власної мови.
В книжці присутня тема війни, наші біль, сум, ненависть до ворога та надія на кращі часи, на перемогу, явно відчуваються в деяких оповіданнях. Й навіть в тих, де є війна, але немає алюзій на сьогодення, відчувається, що писали ті, хто точно не з чуток знають, що таке війна. Дуже сподобалось сумне оповідання “Туди, де буде сад” Володимира Аренєва. Сильно написано. Ще сильнішим оповіданням на цю тему мені здалося “Дрібка блаженства” Павла Деревʼянка, я зрозумів куди ведуть відсилки та алюзії “Блаженних”, мало того, я сам таких…ну хай буде людей, сприймаю саме так. Але, ніколи не забуваю, не всі “блаженні” насправді ними являються.
Найшлося тут місце й для гумористичної фантастики - це оповідання “Чия планета?” Бориса Штерна, воно трошки нагадало мені творчість Генрі Каттнера й дуже сподобалося, читав його вранці й завдяки цьому цілий день ходив з чудовим настроєм.
Дуже мене порадував, здивував та насмішив Остап Українець зі своїм оповіданням “День Нептуна”, спочатку я вважав що це дуже саркастичне оповідання про Ваньку на крейсері “Москва”, але потім автор додав туди часову петлю, й мене дуже вразило обґрунтування цієї петлі командуванням Ваньки…Це прям супер.
Дуже вразило оповідання “Справжнє життя Івана Ілліча”, я робив про нього
окремий пост, гарна відповідь всім російським “попаданцям” в часи Сталіна, Молотова та інших. І навіть якщо відокремити від цього, то все одно це оповідання дуже гарна відповідь тим, хто хоче відправитися в минуле, щоб змінити світ.
В цілому я отримав велике задоволення від читання збірки фантастики “Змієві вали”, багато дуже різних за жанром, ідеями та атмосферою історій й більшість з них я запамʼятаю надовго.
#КаджитЧитає #НФ #Фентезі #ЗмієвіВали
