Часто так турбує нас питання,
І незрозуміле є таке.
Чому тяжкими лиш путями
Своїх вірних Ти не раз ведеш?

Хто лиш лине до Тебе душею,
Хто Тебе шанує, Вічний Бог.
І в Твоїй руці невже немає
Тої милості, щоб не було тривог?

Не отримуючи відповідь страждають.
Мучаться і тілом, і в душі.
Здається, що цього не помічаєш,
Ти, наш Господь, з Своєї висоти.

Завжди в розмові Ти лише із вірним.
Його так наближаєш, щоби зміг
Він у благоговіючім терпінні,
Твій голос чути через болі всі.

Щоби зміцнившись в вірі і надії,
Вже відкриття від Бога получать.
Щоб перемогою радіючи своєю,
Він міг хвалу Всевишньому віддать.

Щоби небаченому довірять навчився.
А не лиш те, що бачить, міг приймать.
І довгим шлях скорбот не був яким би,
Навчився в ньому Богу довірять.

Щоб став твердим неначеб то як камінь.
Щоби Христос в будівлю вкласти міг.
Як більші ще прийдуть випробування,
Святую віру ти свою зберіг.

Щоб з іншими міг нею поділитись.
Знеможених всіх словом підкріплять.
Злетіть аж до небес міг у молитві,
А не птахом пораненим лежать.

Як вирішив Господь твою проблему,
Вже добре славить Бога від душі.
Потрібно ж славити до рішення іще нам,
Що рішення послав вже Бог тобі.

Багато кажуть: " Знаємо ми Бога.
Не відступаємо від Нього зовсім ми"
Так, увесь люд знає зараз про Нього,
Та не знайомі особисто з Ним.

А Він нам відкриває Свій характер.
Чекає з кожним спілкування у тиші.
Зустрівшись з Ним в молитві хоча б раз ти,
Не приймеш допомоги зовні ти.

У світі лиш дочасна допомога.
У Господа вона є назавжди.
І тягара Він забирає твого
Вже без проблем, без сліду і навік.

У бідах ти сховайсь біля потока.
Живую воду будеш ти там пить.
Душа твоя не буде одинока -
Він навіть воронам накаже хліб носить.

Л. Шпак