#поезіяпідписників
Серце поросло опунціями.
Мексиканські пустельні кактуси з особливим білим пушком,
що називаються “Крила янгола”. Колись
я розводила їх вдома на підвіконні.
І мене дражнили: о, ти так любиш кактуси,
що чоловік у тебе буде зелений і колючий.
Певно то казали в годину,
коли Боженька мав прийомні дні небесної канцелярії
І сприймав усе за побажання та ретельно їх записував.
Але, поки я виясняла, котрий із моїх чоловіків більше схожий
на колючого мовчазного мексиканського кактуса,
але веселого і милого,
бо з нього роблять текілу і він вкритий білим пухом,
Опунцією "крила янгола" стала я сама.
І це не про крила, не про текілу,
яка є дуже роковим для мене напоєм,
бо всі 4 рази, коли я її в житті пила, усіяні екшеном.
А тому, що моє пустельне серце поросло опунціями.
І вже не ясно, чи це вони виссали з мене останню воду.
Певно, вся вода пішла на підтримку, роботу і донейти.
І коли мені кажуть і кричать із кожної праски:
мала, ти що!
Розповідай більше, кричи більше, співчувай більше, донейть більше, підтримуй більше, роби більше, їбаш, їбаш, їбаш, поки не впадеш замертво.
Я здивовано мовчу, бо серед загальної пустелі ніхто не помічає,
Що моє серце давно поросло опунціями,
вони перекривають клапани,
замість крові є в'язка зелена речовина,
що навряд згодиться навіть на дешеву текілу.
А на шкірі ніби шкварить +50 і шкварчить так, що все перетворюється на білий пушок опунції, на крила янгола.
І лишається сказати тільки три слова тим,
хто важливий посеред пустелі.
Три слова там, де інше не має значення.
Три слова про минуле, про майбутнє і теперішнє.
Я тебе любила. Я тебе люблю. Я тебе любитиму.
Три слова до того, як сонце пропече мої колючки
і я нарешті зрозумію, що це так спекотно, бо я вже дуже давно
живу у пісках свого власного і нашого спільного пекла.
Три слова, які щодня подають у нього трохи води.
Кажуть, що опунції – найстійкіші кактуси.
Тож колючки крил янгола стануть помічними у цій пустелі.
👤 Міла Шевчук
Серце поросло опунціями.
Мексиканські пустельні кактуси з особливим білим пушком,
що називаються “Крила янгола”. Колись
я розводила їх вдома на підвіконні.
І мене дражнили: о, ти так любиш кактуси,
що чоловік у тебе буде зелений і колючий.
Певно то казали в годину,
коли Боженька мав прийомні дні небесної канцелярії
І сприймав усе за побажання та ретельно їх записував.
Але, поки я виясняла, котрий із моїх чоловіків більше схожий
на колючого мовчазного мексиканського кактуса,
але веселого і милого,
бо з нього роблять текілу і він вкритий білим пухом,
Опунцією "крила янгола" стала я сама.
І це не про крила, не про текілу,
яка є дуже роковим для мене напоєм,
бо всі 4 рази, коли я її в житті пила, усіяні екшеном.
А тому, що моє пустельне серце поросло опунціями.
І вже не ясно, чи це вони виссали з мене останню воду.
Певно, вся вода пішла на підтримку, роботу і донейти.
І коли мені кажуть і кричать із кожної праски:
мала, ти що!
Розповідай більше, кричи більше, співчувай більше, донейть більше, підтримуй більше, роби більше, їбаш, їбаш, їбаш, поки не впадеш замертво.
Я здивовано мовчу, бо серед загальної пустелі ніхто не помічає,
Що моє серце давно поросло опунціями,
вони перекривають клапани,
замість крові є в'язка зелена речовина,
що навряд згодиться навіть на дешеву текілу.
А на шкірі ніби шкварить +50 і шкварчить так, що все перетворюється на білий пушок опунції, на крила янгола.
І лишається сказати тільки три слова тим,
хто важливий посеред пустелі.
Три слова там, де інше не має значення.
Три слова про минуле, про майбутнє і теперішнє.
Я тебе любила. Я тебе люблю. Я тебе любитиму.
Три слова до того, як сонце пропече мої колючки
і я нарешті зрозумію, що це так спекотно, бо я вже дуже давно
живу у пісках свого власного і нашого спільного пекла.
Три слова, які щодня подають у нього трохи води.
Кажуть, що опунції – найстійкіші кактуси.
Тож колючки крил янгола стануть помічними у цій пустелі.
👤 Міла Шевчук