❗️6.22.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Повернувшись з того виїзду наступного дня, я тільки те і робив, що всім розповідав про той танчик…😆
Власне, після того комбат дав нам декілька днів відпочити і ставив на зміни інших людей… Ми ж, за той час, встигли зʼїздити в Запоріжжя в гості до Антона та його дружини, сходили в грузинський ресторан, ми з Кольою навіть встигли завітати до барбершопу та перетворитись із зарослих ведмедів у людей (Коля навіть познайомився з дівчиною, яка його стригла і щось там вже організовував якісь побачення…😅).
Після невеличкого «відпочинку» ми знову почали їздити через кожну добу на позиції і з часом це вже перетворилось в якусь певну звичку, ми реально сприймали це, як якусь стандартну роботу по графіку… Результати давали теж непогані, то знаходили бліндажі п*дарів і у співпраці з нашими підрозділами FPV або артилерією перетворювали їх на добриво, то техніку періодично якусь знищували, то допомагали піхоті заходити в посадки при штурмах ворожих позицій… Коротше, роботи дійсно вистачало, і в цілому було досить цікаво, єдине тільки, що реально добиратись до позицій або виходити з них було з кожним разом все важче…
П*дари поступово замикали той кусочок, який був під нами, і підтягувались все ближче і ближче, даючи нам все менше можливостей для маневрів…
В один із чергових таких виїздів, повертаючись з позицій на точку евакуації, я йшов першим… Раптом, буквально в парі метрів чітко над моєю головою прогудів протитанковий заряд (хто знає, цей птур так противно та дуже специфічно гуде при польоті…🤯), я лиш встиг присісти, як вже за декілька секунд відбувся вибух в метрах 200-250 зліва від мене… Я одразу ж повертаю голову туди і бачу, як горить бмп наших союзників… Ми бачили, що він спускався з перпендикулярної посадки ще задовго до того, але якось не звертали уваги…
Ситуація перед нами постала досить важка, адже, з однієї сторони - потрібно перевірити, чи живі хлопці та надати першу медичну допомогу або евакуювати їх, якщо потрібно, а з іншої - між нами та бехою було біля 200 метрів замінованого поля і єдиний варіант добігти до них - це повертатись назад до початку посадки і обходити все збоку (коротше - це було би дуже довго)… На щастя, ми побачили, як з посадки вибігли наші військові і почали витягати хлопців… Тож, нам залишалось дойти тих 100-150 метрів до точки евакуації та дочекатись нашу маршрутку…
P.S. Момент прольоту снаряду та влучання в нашу бмп був знятий на мою налобну камеру і я поділюсь ним з Вами🫶 (для дуже культурних, завчасно перепрошую за ненормативну лексику😁).
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Повернувшись з того виїзду наступного дня, я тільки те і робив, що всім розповідав про той танчик…😆
Власне, після того комбат дав нам декілька днів відпочити і ставив на зміни інших людей… Ми ж, за той час, встигли зʼїздити в Запоріжжя в гості до Антона та його дружини, сходили в грузинський ресторан, ми з Кольою навіть встигли завітати до барбершопу та перетворитись із зарослих ведмедів у людей (Коля навіть познайомився з дівчиною, яка його стригла і щось там вже організовував якісь побачення…😅).
Після невеличкого «відпочинку» ми знову почали їздити через кожну добу на позиції і з часом це вже перетворилось в якусь певну звичку, ми реально сприймали це, як якусь стандартну роботу по графіку… Результати давали теж непогані, то знаходили бліндажі п*дарів і у співпраці з нашими підрозділами FPV або артилерією перетворювали їх на добриво, то техніку періодично якусь знищували, то допомагали піхоті заходити в посадки при штурмах ворожих позицій… Коротше, роботи дійсно вистачало, і в цілому було досить цікаво, єдине тільки, що реально добиратись до позицій або виходити з них було з кожним разом все важче…
П*дари поступово замикали той кусочок, який був під нами, і підтягувались все ближче і ближче, даючи нам все менше можливостей для маневрів…
В один із чергових таких виїздів, повертаючись з позицій на точку евакуації, я йшов першим… Раптом, буквально в парі метрів чітко над моєю головою прогудів протитанковий заряд (хто знає, цей птур так противно та дуже специфічно гуде при польоті…🤯), я лиш встиг присісти, як вже за декілька секунд відбувся вибух в метрах 200-250 зліва від мене… Я одразу ж повертаю голову туди і бачу, як горить бмп наших союзників… Ми бачили, що він спускався з перпендикулярної посадки ще задовго до того, але якось не звертали уваги…
Ситуація перед нами постала досить важка, адже, з однієї сторони - потрібно перевірити, чи живі хлопці та надати першу медичну допомогу або евакуювати їх, якщо потрібно, а з іншої - між нами та бехою було біля 200 метрів замінованого поля і єдиний варіант добігти до них - це повертатись назад до початку посадки і обходити все збоку (коротше - це було би дуже довго)… На щастя, ми побачили, як з посадки вибігли наші військові і почали витягати хлопців… Тож, нам залишалось дойти тих 100-150 метрів до точки евакуації та дочекатись нашу маршрутку…
P.S. Момент прольоту снаряду та влучання в нашу бмп був знятий на мою налобну камеру і я поділюсь ним з Вами🫶 (для дуже культурних, завчасно перепрошую за ненормативну лексику😁).
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.