❗️6.25.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Ми вийшли на звʼязок з черговим і сповістили його про те, що ведеться прицільний обстріл нашої позиції і озвучили назву посадки, з якої, по нашим відчуттям, вівся вогонь… Він, звісно ж, офігів не менше, ніж ми, також підтвердивши, що та посадка під контролем союзників…
З кожною міною, яка розривалась все ближче і ближче до нашого бліндажу, терпіння і настрій дуже сильно змінювались, адже це вже взагалі не було смішно… Ми просто кричали у звʼязок: «с*ка, розберіться там, що відбувається!!!», на що, як завжди, чергові офіцери спокійно відповідали: «так-так, хлопці, розбираємось, трішки почекайте🤷♂️»…
В певний момент обстріл різко припинився, після чого тут же черговий вийшов на звʼязок із запитанням: «мужики, перестали обстрілювати?», і після нашого підтвердження ми почули наступну фразу: «там нова бригада заїхала, трішки переплутали»🤯…
Взагалі, стосовно, так званого «friendly fire»… Саме на тому напрямку і саме під час контрнаступу комунікація між підрозділами була дуже жахливою, бригади постійно змінювались, одних забирали, інших привозили, місцевість толком не вивчалась, всі просто носились взад-вперід з єдиною ціллю - вижити… Плюс до всього, більшість не носили розпізнавальні знаки (кольоровий скотч або шеврони), тому що місцевість, в якій ти знаходишся дуже близько до ворога, не дозволяла цього… Одним словом, моє особисте охарактеризування Запорізького контрнаступу - повний хаос…
Звісно ж, це все під постійні крики генералів та полковників у звʼязок: «Вперед вперед!!!»… Одного разу навіть особисто був свідком, коли один з наших піхотних підрозділів відмовлявся просуватись в силу великих втрат та максимальної фізичної втоми, на що хтось з командирів сказав у рацію: «Я навожу на вас артилерію, якщо через 10 хвилин ви не висуваєтесь - починаємо вогонь»… Такий собі метод мотивації, звісно, але ж ви памʼятаєте, вони всі дуже грамотні, а ми всі дибіли, сцикуни і так далі…
Так ось, якось переживши ту ніч, я вже тільки про те й думав, щоб якомога швидше виїхати з сектору, але весь п*здець тільки розпочинався…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Ми вийшли на звʼязок з черговим і сповістили його про те, що ведеться прицільний обстріл нашої позиції і озвучили назву посадки, з якої, по нашим відчуттям, вівся вогонь… Він, звісно ж, офігів не менше, ніж ми, також підтвердивши, що та посадка під контролем союзників…
З кожною міною, яка розривалась все ближче і ближче до нашого бліндажу, терпіння і настрій дуже сильно змінювались, адже це вже взагалі не було смішно… Ми просто кричали у звʼязок: «с*ка, розберіться там, що відбувається!!!», на що, як завжди, чергові офіцери спокійно відповідали: «так-так, хлопці, розбираємось, трішки почекайте🤷♂️»…
В певний момент обстріл різко припинився, після чого тут же черговий вийшов на звʼязок із запитанням: «мужики, перестали обстрілювати?», і після нашого підтвердження ми почули наступну фразу: «там нова бригада заїхала, трішки переплутали»🤯…
Взагалі, стосовно, так званого «friendly fire»… Саме на тому напрямку і саме під час контрнаступу комунікація між підрозділами була дуже жахливою, бригади постійно змінювались, одних забирали, інших привозили, місцевість толком не вивчалась, всі просто носились взад-вперід з єдиною ціллю - вижити… Плюс до всього, більшість не носили розпізнавальні знаки (кольоровий скотч або шеврони), тому що місцевість, в якій ти знаходишся дуже близько до ворога, не дозволяла цього… Одним словом, моє особисте охарактеризування Запорізького контрнаступу - повний хаос…
Звісно ж, це все під постійні крики генералів та полковників у звʼязок: «Вперед вперед!!!»… Одного разу навіть особисто був свідком, коли один з наших піхотних підрозділів відмовлявся просуватись в силу великих втрат та максимальної фізичної втоми, на що хтось з командирів сказав у рацію: «Я навожу на вас артилерію, якщо через 10 хвилин ви не висуваєтесь - починаємо вогонь»… Такий собі метод мотивації, звісно, але ж ви памʼятаєте, вони всі дуже грамотні, а ми всі дибіли, сцикуни і так далі…
Так ось, якось переживши ту ніч, я вже тільки про те й думав, щоб якомога швидше виїхати з сектору, але весь п*здець тільки розпочинався…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.