❗️4.13.❗️Служба❗️
Біля години такого «очікування та спостереження», нічого не відбулось, дрон зник, і знову почала гудіти сирена, але вже про відбій тривоги. Ми так і не дізнались, чи це був свій дрон, чи чужий, але щось мені підказує, що все-таки це хтось із наших тренувався на сусідньому полігоні😅.
Настав час залишати пост та йти відпочивати. Ми підготували та гарно поскладали дрова для наступного наряду, прибрали в бліндажі, на скільки це було можливо, здали зброю (в якості зброярні в частині був звичайний залізний морський контейнер, котрий був огороджений колючим дротом і охоронявся строковиками. У мене завжди крутились думки про те, що якщо буде якась дійсно бойова тривога і частині потрібно буде різко висунутись на якісь позиції, на приклад - білоруський кордон, то скільки годин або навіть днів займе спорядження зброєю та боєкомплектом особового складу…?😅).
Після всіх цих «процедур» ми нарешті спокійно пішли собі до села. Там, вже по традиції, ми зайшли в кафе, де завжди сиділи одні лише військові (та і в принципі, в селі було десь 3 чи 4 кафешки, які жили за рахунок армії, куди не зайди - скрізь камуфляж). Мені, як людині, котра виросла і більшість життя прожила в Києві, місцеві ціни в закладах харчування здавались взагалі якимись нереальними, адже там дійсно можна було дуже гарно поїсти максимум на 100 гривень, коли в столиці на таку суму я міг би взяти лише чашку кави😅).
Отож, після смачного обіду, ми попрощались з моїм колегою і розійшлись по своїм хатам (він жив теж в селі, але в іншому кінці). Після наряду, звісно, було досить круто, що ти мав майже добу на відпочинок. Можна було повалятись в ліжку, подивитись якийсь фільм чи щось почитати, поговорити зі своїми рідними по відео і тд… Але, попри все це «задоволення», мене все одно постійно нагрібали думки про те, що я марную час і абсолютно нічим не допомагаю обороноздатності країни…
Я прожив таким чином ще декілька місяців, ходячи в наряди майже кожні 2-3 доби, в якийсь момент це навіть перетворилось більше як на якусь роботу охоронця… Ти вже не думаєш абсолютно ні про що, лиш би поскоріше «відстояти зміну» і піти додому спати.
Одного дня, начальник-майор викликав мене до себе та сказав, що я їду на навчання по БПЛА на два тижні ще з одним військовослужбовцем цієї ж частини. Моїй радості не було меж, адже я нарешті хоча б кудись вирвусь з цього «болота», та і в принципі, саме цей момент став відправною точкою, завдяки якому в подальшому я все ж таки зміг перевестись в бойову бригаду…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Біля години такого «очікування та спостереження», нічого не відбулось, дрон зник, і знову почала гудіти сирена, але вже про відбій тривоги. Ми так і не дізнались, чи це був свій дрон, чи чужий, але щось мені підказує, що все-таки це хтось із наших тренувався на сусідньому полігоні😅.
Настав час залишати пост та йти відпочивати. Ми підготували та гарно поскладали дрова для наступного наряду, прибрали в бліндажі, на скільки це було можливо, здали зброю (в якості зброярні в частині був звичайний залізний морський контейнер, котрий був огороджений колючим дротом і охоронявся строковиками. У мене завжди крутились думки про те, що якщо буде якась дійсно бойова тривога і частині потрібно буде різко висунутись на якісь позиції, на приклад - білоруський кордон, то скільки годин або навіть днів займе спорядження зброєю та боєкомплектом особового складу…?😅).
Після всіх цих «процедур» ми нарешті спокійно пішли собі до села. Там, вже по традиції, ми зайшли в кафе, де завжди сиділи одні лише військові (та і в принципі, в селі було десь 3 чи 4 кафешки, які жили за рахунок армії, куди не зайди - скрізь камуфляж). Мені, як людині, котра виросла і більшість життя прожила в Києві, місцеві ціни в закладах харчування здавались взагалі якимись нереальними, адже там дійсно можна було дуже гарно поїсти максимум на 100 гривень, коли в столиці на таку суму я міг би взяти лише чашку кави😅).
Отож, після смачного обіду, ми попрощались з моїм колегою і розійшлись по своїм хатам (він жив теж в селі, але в іншому кінці). Після наряду, звісно, було досить круто, що ти мав майже добу на відпочинок. Можна було повалятись в ліжку, подивитись якийсь фільм чи щось почитати, поговорити зі своїми рідними по відео і тд… Але, попри все це «задоволення», мене все одно постійно нагрібали думки про те, що я марную час і абсолютно нічим не допомагаю обороноздатності країни…
Я прожив таким чином ще декілька місяців, ходячи в наряди майже кожні 2-3 доби, в якийсь момент це навіть перетворилось більше як на якусь роботу охоронця… Ти вже не думаєш абсолютно ні про що, лиш би поскоріше «відстояти зміну» і піти додому спати.
Одного дня, начальник-майор викликав мене до себе та сказав, що я їду на навчання по БПЛА на два тижні ще з одним військовослужбовцем цієї ж частини. Моїй радості не було меж, адже я нарешті хоча б кудись вирвусь з цього «болота», та і в принципі, саме цей момент став відправною точкою, завдяки якому в подальшому я все ж таки зміг перевестись в бойову бригаду…👀
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.