❗️5.2.❗️Навчальний підрозділ❗️
Пан підполковник десь знайшов певну суму грошей і ми придбали в будівельному магазині великий рулон звичайної чорної клейонки , багато широкого білого скотчу та потужний степлер.
Далі, ми втрьох (я, головний сержант та підполковник) поїхали безпосередньо на полігон, де мали проводитись майбутні стрільби та почали будувати наші імпровізовані цілі. Ми знайшли в полі величезні деревʼяні колоди, наклавши їх одна на одну таким чином, щоб вся конструкція виглядала обʼємно. Потім ми позатягували наші майбутні «макети» чорною плівкою, закріпивши її степлером, а зверху понаклеювали великі білі хрестики щоб цю всю історію було краще видно з камери дрону. Провівши більш, ніж пів дня в тому полі, ми встановили пʼять таких цілей на відстані приблизно 300 метрів одна від одної. В результаті, це звісно було мало схоже на якійсь макети ворожої техніки, але, все ж таки, це були масивні видимі цілі, на яких можна було тренуватись майбутнім артилеристам та коригувальникам.
Питання транспорту теж було вирішене, адже один мій товариш допоміг мені знайти та придбати дуже класний бус за гарною ціною, після чого ми мали вже два, бо у підполковника був дуже схожий автомобіль.
Тепер наш курс навчання трішки змінився, тому що після проходження теоретичної частини та навчившись користуватись дронами курсанти мали два дні провести на бойових стрільбах та отримати залік ( звісно, це все умовно, так як основою метою було навчити людей хоча б чомусь корисному, перед відправкою на війну).
Таким чином, ми випускали групи одна за одною та отримували дуже класний фідбек від курсантів.
Дуже багато людей потрапляли в бойові підрозділи, ставали аеророзвідниками або коригувальниками. Вони часто дзвонили до нас, щоб поділитись якоюсь інформацією або навпаки щось запитати, відповідно, ми отримували актуальні новини щодо роботи з БПЛА з різних напрямків фронту та могли передати цю цінну інформацію вже наступним «студентам».
Насправді, реально толкових спеціалістів після нашого курсу виходило дуже мало. Основною проблемою було те, що більшість нових мобілізованих людей були у віці 50+ і їм дуже тяжко давалась нова інформація. Це, на мою думку, досі є величезною проблемою в армії - розподіл по родам військ та спеціальностям. Людей, які б ідеально підходили для нас, відправляли в зовсім протилежні війська, а тих, хто можливо був би класним механіком-водієм відправляли до нас. Багато з них так прямо й казали: «Я все життя працюю трактористом, навіщо мені ці технології та вся ця математика, дайте мені будь-який гусеничний транспорт і я поїду на ньому».
Я досі не розумію, в чому складність приділити хоча би одну хвилину кожній людині, запитати яка в неї освіта та досвід праці, що може, що вміє..,та відправити його туди, де він буде максимально корисним…
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Пан підполковник десь знайшов певну суму грошей і ми придбали в будівельному магазині великий рулон звичайної чорної клейонки , багато широкого білого скотчу та потужний степлер.
Далі, ми втрьох (я, головний сержант та підполковник) поїхали безпосередньо на полігон, де мали проводитись майбутні стрільби та почали будувати наші імпровізовані цілі. Ми знайшли в полі величезні деревʼяні колоди, наклавши їх одна на одну таким чином, щоб вся конструкція виглядала обʼємно. Потім ми позатягували наші майбутні «макети» чорною плівкою, закріпивши її степлером, а зверху понаклеювали великі білі хрестики щоб цю всю історію було краще видно з камери дрону. Провівши більш, ніж пів дня в тому полі, ми встановили пʼять таких цілей на відстані приблизно 300 метрів одна від одної. В результаті, це звісно було мало схоже на якійсь макети ворожої техніки, але, все ж таки, це були масивні видимі цілі, на яких можна було тренуватись майбутнім артилеристам та коригувальникам.
Питання транспорту теж було вирішене, адже один мій товариш допоміг мені знайти та придбати дуже класний бус за гарною ціною, після чого ми мали вже два, бо у підполковника був дуже схожий автомобіль.
Тепер наш курс навчання трішки змінився, тому що після проходження теоретичної частини та навчившись користуватись дронами курсанти мали два дні провести на бойових стрільбах та отримати залік ( звісно, це все умовно, так як основою метою було навчити людей хоча б чомусь корисному, перед відправкою на війну).
Таким чином, ми випускали групи одна за одною та отримували дуже класний фідбек від курсантів.
Дуже багато людей потрапляли в бойові підрозділи, ставали аеророзвідниками або коригувальниками. Вони часто дзвонили до нас, щоб поділитись якоюсь інформацією або навпаки щось запитати, відповідно, ми отримували актуальні новини щодо роботи з БПЛА з різних напрямків фронту та могли передати цю цінну інформацію вже наступним «студентам».
Насправді, реально толкових спеціалістів після нашого курсу виходило дуже мало. Основною проблемою було те, що більшість нових мобілізованих людей були у віці 50+ і їм дуже тяжко давалась нова інформація. Це, на мою думку, досі є величезною проблемою в армії - розподіл по родам військ та спеціальностям. Людей, які б ідеально підходили для нас, відправляли в зовсім протилежні війська, а тих, хто можливо був би класним механіком-водієм відправляли до нас. Багато з них так прямо й казали: «Я все життя працюю трактористом, навіщо мені ці технології та вся ця математика, дайте мені будь-який гусеничний транспорт і я поїду на ньому».
Я досі не розумію, в чому складність приділити хоча би одну хвилину кожній людині, запитати яка в неї освіта та досвід праці, що може, що вміє..,та відправити його туди, де він буде максимально корисним…
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.