Та я нічого не відчуваю більше з цього приводу, все відпустила. Немає чого там проробляти...
«Відпустити» або «закрити двері в минуле». Часто я сама вживаю цю фразу, і, з часом, вона стала для нас настільки звичною, що певною мірою втратила свій глибший зміст.
Виникли стереотипи, ніби можна просто взяти якусь подію чи стосунки з людиною і викреслити їх зі свого життя. Але це хибне уявлення. Усе, що з нами трапляється, абсолютно все, записується в наш «інформаційний код». Ніщо не зникає безслідно.
Особливо цікаві моменти виникають під час сесій, коли ви, із підвищеним пульсом і пристрастю, доводите, що «все відпустили» і «закрили ці питання». Але якщо уважно подивитися на своє життя, ключові події або людей, то, незалежно від того, які вони викликають емоції — позитивні чи негативні, — стає очевидно, що нічого насправді не забуто.
Тож як же «відпускати»? Насправді, до будь-якої точки на нашому життєвому шляху залишається певний зв’язок. Цей зв’язок — емоційний. Потужність почуттів, які ми відчуваємо, визначає, наскільки «закритою» для нас є певна сторінка життя. Єдине питання — які саме емоції і наскільки сильні вони, коли ви згадуєте людину чи подію?
Неможливо зовсім нічого не відчувати. Але можна знизити інтенсивність емоцій і трансформувати їх значення. Наприклад, якщо у вас були болючі стосунки, з часом ви можете згадувати про них із легким сумом, а не з драматизмом. Аналогічно, коли ви переглядаєте особисті кризи, то можете відчувати важкість, але ці кризи більше не заважатимуть вам жити, тому що досвід, який ви отримали, став дуже цінним.
До речі, якщо ви прям "нічого не відчуваєте" до дуже яскравої події - скоріш за все обманюєте себе.
Замість того, щоб ставити перед собою нереальну мету — «нічого не відчувати» до людини чи втрати, — поставте собі інше завдання: максимально повернути свою енергію та емоції з цих подій. А те, що залишиться, прийміть як частину вашого життя.
"Я забираю звідти всю свою енергію та повертаю собі"
#корисне #минуле #емоції