Фантазійний виступ Дональда Трампа
Це -
колонка Едварда Люса, британського журналіста, оглядача
Financial Times про промову Трампа. Люс - автор книги «Time to Start Thinking: America and the Spectre of Decline» («Час почати думати: Америка і загроза занепаду»), яку я дуже рекомендую. Автор глибоко в матеріалі. Тож:
У Новому Орлеані зараз триває карнавал Mardi Gras.
Проте жодна хода не зрівняється з карнавалом у промові Дональда Трампа перед Конгресом.
Коли президент США проголосив себе автором не тільки найбільшого реваншу, який ми колись бачили, а й, вірогідно, коли-небудь побачимо,
можна було майже почути, як залишки «спільноти фактчекерів» закривають свої ноутбуки. Який сенс доводити, що мільйони померлих столітніх людей не отримують чеків соціального забезпечення чи що Америка витратила на Україну суму, яка аж ніяк не наближається до 350 млрд?
Немає сенсу й порівнювати промову Трампа з будь-якою його попередньою, включно з тими, що він виголошував під час першого терміну. Вона належить до окремої категорії.
Це був справжній потік обіцянок, граничних із маренням. Його заява про вкрити Америку «золотим купломо» за зразком ізраїльського «залізного» вичерпала би весь запас золотих злитків у Форт-Ноксі. Кількома хвилинами раніше Трамп обіцяв збалансувати федеральний бюджет. Чи була його обіцянка «забрати Гренландію так чи інакше» погрозою чи фантазією? Те саме стосується Панамського каналу.
Раніше президенти принаймні робили вигляд, що прагнуть знайти спільну мову з опозицією. Промова Трампа пішла в протилежний бік: Джо Байден був найгіршим президентом в історії; Трампа врятував від кулі сам Господь, щоб зробити Америку знову великою; усі інші країни, чи то союзники, чи противники,
невпинно обманювали США; Роберт Ф. Кеннеді-молодший, новий міністр охорони здоров’я та соцслужб і противник вакцинації, тепер, мовляв,
вирішить проблему епідемії аутизму (так і сказав, - ред.); і жоден президент в історії США не досяг такого, як він, за перші 43 дні. І так далі.
Були ще дві помітні речі, яких бракувало.
По-перше, Трамп оминув традиційний законопроєктів, які він хоче ухвалити.
Зазвичай президенти виголошують перелік своїх пріоритетів, особливо у першій промові. Хоча Трамп і виступав перед Конгресом, «першою гілкою влади» США, він ніколи не здавався більш «непричетним» до нього. Найбільша подяка в галереї була адресована Ілону Маску, який, схоже, перебирає на себе повноваження Капітолійського пагорба, навіть не маючи жодної офіційно затвердженої посади.
Друга важлива деталь — поділ у залі засідань. З одного боку, республіканці стояли і майже безперервно аплодували. З іншого боку, демократи сиділи з кам’яними обличчями й переважно мовчали, лише зрідка вигукуючи щось схоже на вигуки обурення. Багато хто вийшов задовго до того, як Трамп припинив говорити. Найоб’ємніша частина промови була присвячена проблемі незаконної імміграції. Якщо це вказує на подальші наміри, то незабаром кампанія Трампа з депортації, схоже, лише посилиться.
Тим, хто шукав би якогось філософського «клею», що об’єднує цю промову, не пощастить. Трамп казав речі, які важко вписати в звичайні політичні категорії. Якщо сформулювати коротко, то США переживають нову золоту еру, бо Трамп знову при владі. Сказане ним не було ані лібертаріанським, ані консервативним у традиційному сенсі, і навіть не повністю націоналістичним. Це був чистий трампівський персоналізм.
Промова, ймовірно, запам’ятається як «шоу», а не як спроба висвітлити певний зміст. І справді, коли історики озирнуться на 4 березня 2025 року, його промова може й не заслуговувати навіть на виноску. Тим часом через Атлантику, у Німеччині, новий канцлер Фрідріх Мерц у вівторок заявив про свій намір скасувати «боргове гальмо», священне для його країни,
щоб збільшити озброєння Німеччини. Це, на відміну від «золотих куполів» чи мрій про висадку американського прапора на Марсі,
вже схоже на оголошення, до якого варто поставитися серйозно.
Підписатися на Богданова
