Доцільно нагадати, що ці масштабні інфраструктурні проекти реалізовувались з метою збільшення валютних надходжень до СРСР, який потребував їх для досягення військового паритету зі США та НАТО. Цього можна було досягти експортуючи енергоносії до країн-членів НАТО та Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Однак, не тільки валютними потребами керувалось радянське керівництво. Метою масштабного нарощування експорту нафти та газу було узалежнення Західної Європи від СРСР, відрив її від США, а нейтральні Австрія та Фінляндія мали стати більш прихильними до Москви.
Іван Діяк, член-кореспондент Академії гірничих наук України, який був на керівних посадах української державної компанії «Укргазпром» у 1972-1998 р.р. та приймав безпосередню участь в проектах будівництва радянських газопроводів, особливо відзначає період початку 80-х років. За його спогадами, тоді радянським керівництвом була остаточно сформульована стратегічна мета створення трансконтинентальних газотранспортних систем Схід – Захід: «ЦК КПРС ставить завдання з будівництва газогонів, які дадуть змогу постачати до Західної Європи до 70% необхідного газу – так вдасться домогтися того, що європейські країни будуть цілковито залежними від радянських енергоресурсів… СРСР зможе економічно та політично впливати на Західну Європу. Крім того, це надасть можливість звести вплив США на європейські країни до мінімуму, що сприятиме перетворенню СРСР на світову наддержаву».
На радянські наміри узалежнення провідної економіки Європи від постачань газу зі Сходу вказують і російські експерти, які акцентують увагу на фрагменті записки МЗС СРСР «О политической линии и некоторых практических шагах СССР в связи с образованием в ФРГ правительства Вилли Брандта», що була представлена для ЦК КПРС 1 грудня 1969 року: «Важное значение может иметь достижение договорённости о поставках в ФРГ советского природного газа. Речь идёт о заключении контракта, который действовал бы в течение двух десятков лет и поставил бы до известной степени в зависимость от Советского Союза такую важнейшую сферу народного хозяйства ФРГ, как энергетика».
До речі, сьогодні не тільки Новий рік, але й Свято Василя! Тому є нагода привітати тих ветеранів галузі, які творили ГТС України – це і згаданий вище Іван ВАСИЛЬОВИЧ Діяк і ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ Розгонюк, в минулому займав керівні посади в «Укргазпромі» та «Нафтогазі». До речі у Василя Васильовича сьогодні і день Ангела, і день народження! Тож побачите – вітайте!
А з огляду на те, що рівно 16 років тому Газпром за вказівкою Кремля вдався до акату газової агресії проти України та ЄС, слід згадати тих, хто не тільки не здригнувся, але й майстерно показав мсклм «кузькіну мать», розвернувши ГТС в реверс протягом 36 годин для подачі газу з західних ПСГ в центр, на південь і схід, і не залишивши Москві шансів влаштувати Холодомор холодного січня 2009 року. Під орудою тогочасного очільника «Нафтогазу» Олега Дубини та його заступника й інженерного генія ГТС Ярослава Марчука було зроблене неможливе, після чого і в Росії і в Європі зробили висновок – «виявляється так можна було» і можливість реверсивного використання газопроводів стала нормою в ЄС. Вони й усі ми навіть і не здогадувались в той час, який сценарій Кремля було зірвано.
Газова криза 2009 року мала далекосяжні цілі. Вона повинна була зіграти роль детонатора для провокування політичного конфлікту в Україні по лінії Схід — Захід. Задум полягав у тому, що в разі повного припинення постачання газу (для внутрішнього споживання + транзит до ЄС), влада в Україні не зможе забезпечити подачу його з розташованих на заході країни основних ПСГ на схід, в основні промислові центри, які залишаться без газу та тепла. Таким чином, це повинно було спровокувати, за задумом російських стратегів, «соціальний вибух на сході та півдні України». Не випадково 12 січня 2009 р.
Іван Діяк, член-кореспондент Академії гірничих наук України, який був на керівних посадах української державної компанії «Укргазпром» у 1972-1998 р.р. та приймав безпосередню участь в проектах будівництва радянських газопроводів, особливо відзначає період початку 80-х років. За його спогадами, тоді радянським керівництвом була остаточно сформульована стратегічна мета створення трансконтинентальних газотранспортних систем Схід – Захід: «ЦК КПРС ставить завдання з будівництва газогонів, які дадуть змогу постачати до Західної Європи до 70% необхідного газу – так вдасться домогтися того, що європейські країни будуть цілковито залежними від радянських енергоресурсів… СРСР зможе економічно та політично впливати на Західну Європу. Крім того, це надасть можливість звести вплив США на європейські країни до мінімуму, що сприятиме перетворенню СРСР на світову наддержаву».
На радянські наміри узалежнення провідної економіки Європи від постачань газу зі Сходу вказують і російські експерти, які акцентують увагу на фрагменті записки МЗС СРСР «О политической линии и некоторых практических шагах СССР в связи с образованием в ФРГ правительства Вилли Брандта», що була представлена для ЦК КПРС 1 грудня 1969 року: «Важное значение может иметь достижение договорённости о поставках в ФРГ советского природного газа. Речь идёт о заключении контракта, который действовал бы в течение двух десятков лет и поставил бы до известной степени в зависимость от Советского Союза такую важнейшую сферу народного хозяйства ФРГ, как энергетика».
До речі, сьогодні не тільки Новий рік, але й Свято Василя! Тому є нагода привітати тих ветеранів галузі, які творили ГТС України – це і згаданий вище Іван ВАСИЛЬОВИЧ Діяк і ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ Розгонюк, в минулому займав керівні посади в «Укргазпромі» та «Нафтогазі». До речі у Василя Васильовича сьогодні і день Ангела, і день народження! Тож побачите – вітайте!
А з огляду на те, що рівно 16 років тому Газпром за вказівкою Кремля вдався до акату газової агресії проти України та ЄС, слід згадати тих, хто не тільки не здригнувся, але й майстерно показав мсклм «кузькіну мать», розвернувши ГТС в реверс протягом 36 годин для подачі газу з західних ПСГ в центр, на південь і схід, і не залишивши Москві шансів влаштувати Холодомор холодного січня 2009 року. Під орудою тогочасного очільника «Нафтогазу» Олега Дубини та його заступника й інженерного генія ГТС Ярослава Марчука було зроблене неможливе, після чого і в Росії і в Європі зробили висновок – «виявляється так можна було» і можливість реверсивного використання газопроводів стала нормою в ЄС. Вони й усі ми навіть і не здогадувались в той час, який сценарій Кремля було зірвано.
Газова криза 2009 року мала далекосяжні цілі. Вона повинна була зіграти роль детонатора для провокування політичного конфлікту в Україні по лінії Схід — Захід. Задум полягав у тому, що в разі повного припинення постачання газу (для внутрішнього споживання + транзит до ЄС), влада в Україні не зможе забезпечити подачу його з розташованих на заході країни основних ПСГ на схід, в основні промислові центри, які залишаться без газу та тепла. Таким чином, це повинно було спровокувати, за задумом російських стратегів, «соціальний вибух на сході та півдні України». Не випадково 12 січня 2009 р.