Мати десь тихо плаче за сином,
Який гине в бучанських вогнях,
На гойдалці вже не сміється дітвора,
Забувши про спокій в перерваних снах,
Мільйони воскових фігур на землі,
Що навіки в «музеї» застигли,
Не бігають діти щасливі в селі,
З дерев обриваючи фрукти достиглі,
На столі вже не страви, а полумʼя свічки,
А в душах не радість, а страх і печаль,
Вже не літають маленькі синички,
А в памʼяті досі вогні Азовсталі.
Легіон |
підтримка |
зв'язок