Добрий ранок, мешканці Токмацької громади!

Хтось й досі носить в сумочці ключі
Від тих дверей, що більше не існує.
А ти хоч плач, хоч смійся, хоч кричи:
Твій біль нікого в світі не хвилює.
Бо дому твого вже давно нема.
Лиш попелище, згарище, руїни.
У серці сквозняками дме війна.
І смуток твою душу всю поглинув.
Десь голос з неба просить:"Відпусти!"
А ти минуле у руках тримаєш.
Війна із торбою відправила в світи.
Ти в снах ще досі дім свій відчиняєш.
Так пахне затишком у прибраній оселі.
Парує кава смачно на столі.
В ній жили люди, добрі і веселі,
Там поселилось горе і жалі.
Стискають пальці рідний ключ від дому,
Що в сумочці принишк, на самім дні.
Ти знаєш...Розумієш підсвідомо,
Що не відкриється замок в минулі дні.
Ольга Дриль

Ці надскладні роки стали роками Справжніх Людей, роками наших Захисників та Захисниць, хто боронить рідну землю від нечисті. Пам’ятаємо всіх наших Захисників, які віддали життя заради миру, всіх, кого забрала війна... Хотілося б подякувати всім нашим волонтерам, кому не байдуже, хто з перших днів робить донати, плете сітки, робить окопні свічки, збирає смаколики нашим воїнам, пише листи – наближаючи Перемогу!

Токмак — це Україна!