Діти війни: Токмак 🇺🇦

Усім добрим людям Токмацької громади бажаємо всього найдобрішого!
А всім іншим - усього іншого.


Коли голова повна думок, запиши їх.
Коли тіло напружене та стресуєш або відчуваєш тривогу, прогуляйся.
Коли щось лежить на серці, скажи це вголос.
Коли мрія постійно з тобою, зроби маленький крок.
Іноді проста дія може допомогти перезавантажитися. Вона здатна змінити енергію та настрій, допомогти побачити щось під іншим кутом і відчути полегшення.


Слава Україні! Слава захисникам і захисницям!

Токмак — це Україна!

Добрий ранок, добрі люди Токмацької громади!

Це дні і роки, які змінили кожного з нас. Це дні і роки, коли герої стали не лише на фронті, а й у кожному місті, кожному селі, кожному домі. Це дні і роки, коли ми стали сильнішими, рішучішими і готовими до будь-яких випробувань.
Ми схиляємо голови перед кожним, хто віддав своє життя у цій війні, хто не побоявся йти у бій, хто продовжує боротися. Наше серце б’ється сильніше, бо ми знаємо: ми вистоїмо, бо ми не самі. Україна — це незламна нація, і ніхто не забуде ці дні і роки, які ми йдемо разом. І кожен день, кожен момент наближає нас до перемоги.
Працюємо. Робимо донати. Підтримуємо.

Слава Україні! Слава захисникам і захисницям!

Токмак — це Україна!

Добрий ранок, добрі люди Токмацької громади!


Існує одна проста істина: можна терпіти, а можна ні. Можна весь час чогось чекати, а можна встати і піти. Можна довго стукати в зачинені двері, а можна зайти у відкриті. І це тільки твій вибір. Тож просто не обирай те, що тобі не подобається або завдає болю. Це так просто: зроби свій власний вибір.

І як би ми не намагалися – завжди будуть обставини, які не можна передбачити.
Але попри все, нехай сьогоднішній день подарує вам такі моменти, від яких захочеться жити...


Ми всі, завжди чекаємо чогось...
Чекаємо, коли остигне кава...
Чекаємо, що з найрідніших хтось
Обійме й скаже кілька слів ласкавих...
Чекаємо наступних вихідних...
Зарплати... Дня народження... Відпустки...
Чекаємо дзвінка завжди від тих,
Без кого в серці холодно і пусто...
У спеку ми чекаємо дощів...
В Різдво - щоб снігу випало багато...
Чекаємо хороших, вдалих днів
І подарунків в Новорічне свято...
Ми всі чогось чекаємо завжди...
І це чекання - душу окриляє...
Чекаємо, що пройде час біди -
І слово "ПЕРЕМОГА " пролунає!
Але найголовніше в цьому те,
Що нас усіх, теж хтось завжди чекає...
Чи ви в селі, чи в місті живете,
Відстань на справжню дружбу не впливає!
Тому спішіть... Спішіть завжди до тих,
Хто жде від вас хоча б простих "привітів",
Хто скаже вам ці кілька слів простих:
" Спасибі, що ти є на цьому світі!"
Ніна Шевченко

Бажаємо всім нам дочекатися того дня, коли ми будемо святкувати перемогу, коли зможемо повернутися до життя, яке гідне кожного з нас. Ми витримаємо. Ми вистоїмо. Ми переможемо!

Віримо у найкраще.

Токмак — це Україна!

Добрий ранок, мешканці Токмацької громади!

Хтось й досі носить в сумочці ключі
Від тих дверей, що більше не існує.
А ти хоч плач, хоч смійся, хоч кричи:
Твій біль нікого в світі не хвилює.
Бо дому твого вже давно нема.
Лиш попелище, згарище, руїни.
У серці сквозняками дме війна.
І смуток твою душу всю поглинув.
Десь голос з неба просить:"Відпусти!"
А ти минуле у руках тримаєш.
Війна із торбою відправила в світи.
Ти в снах ще досі дім свій відчиняєш.
Так пахне затишком у прибраній оселі.
Парує кава смачно на столі.
В ній жили люди, добрі і веселі,
Там поселилось горе і жалі.
Стискають пальці рідний ключ від дому,
Що в сумочці принишк, на самім дні.
Ти знаєш...Розумієш підсвідомо,
Що не відкриється замок в минулі дні.
Ольга Дриль

Ці надскладні роки стали роками Справжніх Людей, роками наших Захисників та Захисниць, хто боронить рідну землю від нечисті. Пам’ятаємо всіх наших Захисників, які віддали життя заради миру, всіх, кого забрала війна... Хотілося б подякувати всім нашим волонтерам, кому не байдуже, хто з перших днів робить донати, плете сітки, робить окопні свічки, збирає смаколики нашим воїнам, пише листи – наближаючи Перемогу!

Токмак — це Україна!