Як уже вечеря на столі, ґазда ще не сідає, а тільки вносить у хижу сокиру, кладе її під стіл, обв’язує довгим ланцюгом кругом і замикає його на колодку. Цей звичай, як розказував один старий верховинський дід, походить іще з того часу, як наші предки жили між багатьма ворогами й дикими звірями, від яких мусіли раз-у-раз відборонюватися. Тим то в часі Різдва закладали двері, щоб бодай тоді мати спокій. І тепер іще на цю пам’ятку бодай стіл ланцюгом обв’язують – забезпечують. А на колодку його замикають на те, щоб диким звірям «писки були так цілий рік позамикані», щоб вони скотини й чоловіка не займали.

По всіх тих підготовах ґазда приступає до стола, надкроює «керечуник» і каже: «Дай, Боже небесний, аби-смо в здоровлю й щастю і друге ще Різдво й инших много дочекали». Потім усі моляться й сідають вечеряти.

Після вечері приходять колядники. Декуди колядують діти й молодь, декуди лише церковне братство на церкву. За коляду дають, здебільша, кукурудзяні перепічки, запрошують у хижу й гостять «мало» (трохи). Колядники ціле Різдво ходять; і це велика ганьба, коли яку хижу минуть. З вертепом ходять тільки біля села Товтів, а так звичайно тільки самих колядок співають, наприклад такої:

Гень там у ярожіньку
Зелена лозина,
Пасуть вуцьки з пастушками,
Прийшла їм новина:
Чиста Діва, чиста Діва
Породила Сина.
Породила, так йому співала:
Люляй, милий Сину Божий,
Я би-м уже спала.
Заспи, мамко, заспи
Хоч єдну годинку,
Заки собі не принесу
Із раю пеленку.
Одні колядують по вечері, другі ворожать. Кладуть, наприклад, на припічку рядком розпалені вуглики, а біля них різне зерно: жито, пшеницю, кукурудзу, овес, біб тощо. Котрий вуглик найдовше жаріє, з того насіння найкращий урожай буде. Инші знов дивляться, котрий вуглик цілий на попіл зітліє. Часом воно трапиться, що ворожба справдиться, тим то й держиться цей звичай між народом.

Дівчата-відданиці ворожать, знов, своє. Вибігають надвір слухати, з котрого боку пси брешуть: як з того, де милий живе, то в м’ясниці весілля певне!

Як на перший день Різдва зайде рано в хижу немилий чоловік, то дівка старається зламати на ньому «ламаник», щоб усе лихо, якого він цій хаті бажає, залишилося при ньому. А ламаник – це тонкий довгий колачик, подібний до палички, що його з тою метою дівчата печуть. У нас називають таких непрошених гостей полазниками та й кажуть їм на Різдво: «Перший полаз, до хати не лазь!».

Старші господарі свою думку у таке велике свято мають і свої окремі ворожіння: «Кидь на Різдво ясно, кажуть, добрий рік буде. Кидь на Святий Вечір звіздяно – буде худоба добре плодитися і много буде гороху».

А господині приповідують: «Теплі святка – молочні корови; світлі святка – несучі кури».

І багато инших звичаїв, вірувань та ворожб знають у Мармарощині на Різдво. А всі вони мають одну мету – показати того дня багатство, щастя, мир і любов на цілому господарстві та приворожити собі всього того на наступний рік.

Це тому, що Різдво Христове належить у народному календарі до новорічного кругу прадавніх, ще передхристиянських свят. Досліди над цими звичаями причинюються тепер багато до пізнання духового життя, світогляду й культури наших предків у давноминулих часах.

Вперше видано у: Життя і знання 1 (1935) 4–5.

Ярослав Пастернак
Джерело: https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/rizdvo-v-marmaroshchyni/?fbclid=IwY2xjawHj_QhleHRuA2FlbQIxMQABHdFiPG55qO02f2yRN_ZqC-e20w0ae5xyAIIJAfM1NxFunw9k67f4_zuF5w_aem_hli83mkuZYk2KjN15eBuBA #Закарпаття #Карпати #Різдво #колядки #Мармарощина