Жив колись чоловік. Джек Гілберт.
В доволі юному віці він почув в собі поклик писати вірші. І без особливих вагань віддався поклику.

Він ставився до поезії, як до служби Богу, як до акту любові, як до справи всього його життя.
З його талантом, Джек міг би легко стати знаменитим, але цього він не прагнув. У нього були і талант і харизма, але слава взагалі його не цікавила.

Перший збірник віршів Джек опублікував у 1962. Одразу - престижна нагорода Єльського університету та номінація на Пулітцерівську премію. Увага, захват глядачів. У ньому було щось таке, що притягувало і втримувало людей біля нього. Його фотографували для журналу Vogue, знімки вдались просто чудові. Люди буквально божеволіли від нього. Напевно, його чекала доля літературної рок-зірки.

Але замість цього він зник. Усі плюшки слави, про які мріє так багато людей, для Джека були просто нецікавими. Нудно.
Він хотів чогось більшого, іншого, багатшого, яскравішого. Ось і кинув це все.

Гілберт поїхав в Європу і прожив там 20 років. Спочатку пожив в Італії, потім в Данії і найбільше часу провів в хатині пастухів на пагорбі в Греції.
Там він думав, розмірковував про світ, спостерігав за природою. Бідував, кохався з жінками, перемагав і програвав.
Припустив, що про нього вже майже всі забули.