Для того, щоб початися вчитися, людина має перестати гратися в один момент. Це сумна новина. Але вона виправдана.
Бо гра не має іншої цілі, ніж задоволення, а навчання як будь яка діяльність, має ціль, результат і наслідки. Якщо дитина не вчиться, а саме не має цілі, не отримує результату (оцінки, зворотнього з'вязку і знову ж таки фрустрації) вона не навчається.
Навчання - це діяльність яка має бути складною і яка має розвивати не тільки емоційні механізми регулювання, але й вольові.
Якщо не розвиваються вольові, ми отримуємо покоління вигорівших "сніжинок" з високими амбіціями.
3. Для навчання потрібен дорослий. Бо навчання - це частина психічного розвитку. А психіка - це відношення. Як лікує в психотерапії саме відношення, а не метафора (тип або вид психотерапії) так і в навчанні, навчання йде через відношення дорослого до знання, яке він викладає дитині.
При цьому в дитини може бути купа ідей, можливість їх реалізовувати з ровесниками, самому, в проектній діяльності, з залученням інтерфейсу.
Але вчитель має бути. І саме він є суб'єктом що навчає іншого суб'єкта, привносить в його життя (о боже) фрустрацію, і вчить як її знести і інтегрувати як досвід.
Саме тому в школі потрібні оцінки, домашнє завдання, вчителі-предметники.
Це про можливість вчитися а не грати, наближатися до реальності, а не втікати від неї і, зрештою - дорослішати.
По своєму досвіду роботи з поколінням дітей, які виросли в принципі задоволення скажу, що це відносний досвід.
Все одно найкраще, в моєму досвіді, працюється з людиною яка в 18 років приходить і каже - в мене нема кому мене підтримати, тому я хочу працювати якісно і бачити, що це приносить ефект.
Це ектремальний досвід дорослішання, і, в цілому, він теж не ок. Але золотої середини не проглядається.»
Бо гра не має іншої цілі, ніж задоволення, а навчання як будь яка діяльність, має ціль, результат і наслідки. Якщо дитина не вчиться, а саме не має цілі, не отримує результату (оцінки, зворотнього з'вязку і знову ж таки фрустрації) вона не навчається.
Навчання - це діяльність яка має бути складною і яка має розвивати не тільки емоційні механізми регулювання, але й вольові.
Якщо не розвиваються вольові, ми отримуємо покоління вигорівших "сніжинок" з високими амбіціями.
3. Для навчання потрібен дорослий. Бо навчання - це частина психічного розвитку. А психіка - це відношення. Як лікує в психотерапії саме відношення, а не метафора (тип або вид психотерапії) так і в навчанні, навчання йде через відношення дорослого до знання, яке він викладає дитині.
При цьому в дитини може бути купа ідей, можливість їх реалізовувати з ровесниками, самому, в проектній діяльності, з залученням інтерфейсу.
Але вчитель має бути. І саме він є суб'єктом що навчає іншого суб'єкта, привносить в його життя (о боже) фрустрацію, і вчить як її знести і інтегрувати як досвід.
Саме тому в школі потрібні оцінки, домашнє завдання, вчителі-предметники.
Це про можливість вчитися а не грати, наближатися до реальності, а не втікати від неї і, зрештою - дорослішати.
По своєму досвіду роботи з поколінням дітей, які виросли в принципі задоволення скажу, що це відносний досвід.
Все одно найкраще, в моєму досвіді, працюється з людиною яка в 18 років приходить і каже - в мене нема кому мене підтримати, тому я хочу працювати якісно і бачити, що це приносить ефект.
Це ектремальний досвід дорослішання, і, в цілому, він теж не ок. Але золотої середини не проглядається.»