50 кг щастя

Бог над Подолом зорі розсипав рясно.
Ніч, мов священник в розлогій подертій рясі,
Махає кадилом, окурює димом сну.
Я тебе зустрічаю, наче язичник - весну..

Автівки на шини накручують кілометри.
Ти, наче янгол, назустріч летиш в білім светрі.
Років 17 – більше і не даси,
50 кг щастя, 170 см краси..

А вітер колоссям тріпає твоє волосся.
Мозок стає у розмір з горіх волоський.
Де взяти слова!? Я ж тобі, блін, не Висоцький,
Я дивлюсь на тебе – обертом йде голова..

Кружляють в повітрі духи самотніх кав’ярень,
На перехожих жбурляють п’янких ароматів лассо,
Мов моряків сирени, до себе манять
Випити кави й чимось смачним поласувати..

Знайомий до болю, з колонок лунає Скрябін,
Піснями змиває бруд із душі, наче скрабом,
А ми загубились в житті, нам потрібен поштовх,
Наприклад, сова із листівкою "Гоґвортська пошта".

І слово за слово – мов в океани ріки,
Впадають одна у одну й єднаються душі,
Усміхнені ззовні, всередині дві каліки,
Ще й часу пожежник вогонь наших років тушить..

Вернемось додому – полізем під одіяла,
І різні думки не даватимуть змоги заснути.
Чому на життя так часу відведено мало?
Чому стільки кайфу, а ми обираємо муки?

Чому все так сладно? Чому не можна простіше?
Чому у стражданнях мають родитися вірші?
Чому заборонене - завжди така спокуса?
Чому цілунки смачніші, коли з укусами?
Чому серця із крИшталю, а не зі сталі?.
І що буде далі?

Очі у стелю – мозок прокручує фільми,
Чекає, щоб сон свічки думок загасив..

Ні, вона не самотня –
Просто, мов вiтер, вiльна -
50 кг щастя, 170 см краси...

Паша Броський
Ілюстрації: Поліна Грозовська