Епіктет пише, що перше сприйняття від будь-чого охоплює нашу душу нібито насильно. Але потім завжди існує простір для погодження з цим сприйняттям або відмови від нього.
Він наводить приклад звуку або звістки, що лякають. Але цей механізм працює однаково при будь-яких емоційних сплескахш. І саме в момент обробки інформації ми маємо бути усвідомленими, не діяти автоматично, а використовувати нашу розумову здатність.
«Тому, коли лунає якийсь страшний звук або з неба, або від падіння чогось, або надходить несподівана раптова звістка про якусь небезпеку, зрештою, що-небудь у такому роді, — воно неодмінно змушує тремтіти, лякатися, боятися трохи й душу філософа, не тому, що вона вбачає в цьому явищі що-небудь жахливе, а під впливом швидких, несвідомих душевних рухів, що випереджають судження розуму та міркування розуму. Але потім філософ не сприймає душею цих страшних розумових уявлень, навпаки, не погоджується з ними, заперечує їх, не бачить у них нічого страшного для себе.
Тому, кажуть, різниця між дурнем і розумним — у тому, що те, що здається дурневі під впливом першого враження страшним і неприємним, продовжує здаватися тим самим. Склавши собі поняття про нього як про справді страшне, він погоджується з цим і своїм розумом, тоді як розумний, змінившись ненадовго, на короткий час у зовнішності, в обличчі, не підкоряє розум сприйняттю, не змінює свого переконання, як і раніше, дотримується тієї самої думки, яку завжди мав про такі явища, тобто читає їх анітрохи не страшними, і вони лякають тільки своєю оманливою зовнішністю та пустим страхом».
«Розумові уявлення — "фантазми" філософів, які душа сприймає одразу ж при першому погляді на речі, залежать не від нашої волі, не довільні, — вони ніби насильно вриваються в людський розум. Але згода розуму зі сприйняттям, внаслідок чого ми пізнаємо, отримуємо поняття про розумові уявлення, — у нашій волі, як унаслідок вільної діяльності людського розуму».
Він наводить приклад звуку або звістки, що лякають. Але цей механізм працює однаково при будь-яких емоційних сплескахш. І саме в момент обробки інформації ми маємо бути усвідомленими, не діяти автоматично, а використовувати нашу розумову здатність.
«Тому, коли лунає якийсь страшний звук або з неба, або від падіння чогось, або надходить несподівана раптова звістка про якусь небезпеку, зрештою, що-небудь у такому роді, — воно неодмінно змушує тремтіти, лякатися, боятися трохи й душу філософа, не тому, що вона вбачає в цьому явищі що-небудь жахливе, а під впливом швидких, несвідомих душевних рухів, що випереджають судження розуму та міркування розуму. Але потім філософ не сприймає душею цих страшних розумових уявлень, навпаки, не погоджується з ними, заперечує їх, не бачить у них нічого страшного для себе.
Тому, кажуть, різниця між дурнем і розумним — у тому, що те, що здається дурневі під впливом першого враження страшним і неприємним, продовжує здаватися тим самим. Склавши собі поняття про нього як про справді страшне, він погоджується з цим і своїм розумом, тоді як розумний, змінившись ненадовго, на короткий час у зовнішності, в обличчі, не підкоряє розум сприйняттю, не змінює свого переконання, як і раніше, дотримується тієї самої думки, яку завжди мав про такі явища, тобто читає їх анітрохи не страшними, і вони лякають тільки своєю оманливою зовнішністю та пустим страхом».