PSYSK — Сучасний стоїцизм

«Цілком можливо не складати собі жодного переконання з приводу чого-небудь і позбавити душу від хвилювань. Бо самі речі, за природою своєю, не беруть участі в складанні наших суджень», — пише Марк Аврелій.

Іноді ми занадто покладаємось на свою здатність все пояснити, хоча бувають ситуації, де пояснювати нічого не треба. Кількість протиріч настільки висока, що думки про це стають нескінченними, а ум, як давній змій-уроборос з’їдає сам себе. В англійській мові для цього є влучне слово overthinking.

Цей процес стає звичкою, людина замінює їм реальну діяльність, оскільки помилково вважає важливим. Вона мислить про це з різних боків, розкручує нові варіанти та причинно-наслідкові зв’язки, грається з судженнями, але ніколи не знаходить рішення, що здатне заспокоїти її.

Тим часом, скласти переконання не виходить, просто тому що воно насправді не потрібно нікому — ні світу, ні тобі. Деякі речі просто існують та «не беруть участі в складанні наших суджень». Вони турбують емоційно, тому начебто вимагають наших висновків.

Що з цим робити? Прийняти. Як ми приймаємо те, що в світі існує багато чого, що нам не подобається та викликає емоції. Цілі стихії творять жахливі, в нашого погляду, речі. На морі іноді штормить, але від цього ми не припиняємо любити море.

🌊

Людина надзвичайно швидко адаптується до всього. Це одна з сильних ознак нашого виду. Як писав Чарльз Дарвін:

“Не найсильніший виживає, не найрозумніший, а той, хто найкраще адаптується до змін”.

Люди заселили всю планету. Живуть і в холоді, і в спеці. Харчуються і м'ясом, і рослинами. Займаються всім, чим тільки можна.

В психології є концепція гедоністичної адаптації — тенденції людей швидко повертатися до стабільного рівня щастя після позитивних або негативних змін у житті. Наприклад, дослідження показують, що люди, які пережили важкі життєві події (як-от втрату роботи чи серйозну хворобу), часто повертаються до свого звичного рівня щастя через певний час.

Але не завжди так швидко вдається адаптуватися до внутрішніх змін, процесів, криз.

Як точно підмітив Сенека:

“Нехай за дверима все шумить і гримить — аби тільки всередині не було сум'яття, аби тільки не сварилися між собою пожадливість і страх, не затівали чвар і не мучили одне одного марнотратство і скупість. Нехай по всій окрузі тиша — чи багато нам у ній користі, якщо наші пристрасті вирують?”

Тож уважність до свого внутрішнього світу, до пошуку спокою та рівноваги має бути щоденною практикою. Бо це також частина адаптації до життя. Процесу, який закінчується лише з нашою смертю.

“Люди, які перешкоджають тобі йти шляхом, узгодженим із правильним розумом, не зможуть відвернути тебе від правильних вчинків; так само вони не повинні позбавляти тебе доброзичливості до них самих”, — пише Марк Аврелій.

Цей фрагмент не тільки про моральну досконалість людини, яка розрізняє “грішника та гріх”. Тут ще й про дихотомію контролю.

Правильні вчинки — це наш вибір, який ми контролюємо та здійснюємо. Проти них може бути безліч причин, у тому числі інші люди. Вони можуть впливати, заважати, пропонувати, але вибір все одно здійснюємо ми.

Так само наше ставлення до інших людей аж ніяк не залежить від них. Вони можуть поводити себе розумно або глупо, гідно або погано, впливати на нас або ні. Наше ставлення до них буде все одно таким, яким ми вирішимо. Це наш вибір.

Марк Аврелій ще раз нагадує, що дихотомія контролю — це певний принцип, якому бажано слідувати, як універсальному. Якщо в одній ситуації ми керуємось ним, а в іншій — ні, тоді він втрачає силу.

Чудовий приклад керування емоціями зустрічаємо в Епіктета.

Певні емоції формують відповідний стан, який можна порівняти з живим організмом всередині нас, якого можна залишити без їжі та відповідно без потрібної йому енергії, щоб позбутися його впливу.

«Якщо ти хочеш не бути гнівливим, не давай їжу цьому своєму стійкому внутрішньому стану, не підкидай йому нічого такого, що сприяє його посиленню».

Далі ціла система виховання цього «організму».

«У перший день збережи спокій і рахуй дні, в які ти не гнівався. "Зазвичай я гнівався щодня, тепер — через день", потім "через два", потім "через три". А якщо дійдеш і до тридцяти, зроби жертвопринесення богу. Адже стійкий внутрішній стан це в перший день починає слабшати, потім і зовсім зникає. "Сьогодні я не засмучувався". Завтра — теж, і так поспіль два місяці, три місяці. "Але я був уважний, коли траплялося щось, що могло роздратувати печаль". Знай, що це в тебе йде чудово.

«Перебуваючи на обіді, пам'ятай: ти пригощаєш двох гостей — тіло і душу. Те, що ти даєш тілу, ти незабаром втратиш, але що даси душі — залишиться твоїм назавжди», — каже Епіктет.

Але дивним чином ми дуже слідкуємо за гігієною тіла, за їжею або одягом і майже не усвідомлюємо, що така саме гігієна та увага потрібна для душі.

Забуваємо, що певна подія може забутися тілом, але залишиться в душі.

Давня християнська аскетика, що була доведена до рівня мистецтва у монахів першого тисячоліття нашої ери, дуже ретельно розбирає, як людина опиняється у полоні тривожності та пристрасті. Там є вчення про помисли та їх стадії. Детально зараз зупинятися на цьому не буду, достатньо згадати перший рівень.

Раптове виникнення помислів – це якесь враження, перший рух, будь-яка думка, будь-яке почуття, що мимоволі виникають у людській душі. Оскільки вони виникають мимо нашої волі, під впливом того, що нас оточує, – людина за них не відповідає. Проникнення помислу починається тоді, коли вона загострює на цьому свою увагу.

Цікаво це порівняти з тим, що пише Марк Аврелій:

“Предмети, переслідуючи й уникаючи яких ти втрачаєш мир душевний, не приступають до тебе, але ти певним чином сам приступаєш до них. Нехай змовкне твоє судження про них — і вони лежать нерухомо; а тебе ніхто не побачить ні тим, хто переслідує, ні тим, хто біжить”.

Звідси можна вивести перше правило спокійного стану: не вступати у взаємодію з небажаними помислами. Не давати їм увагу, перш за все. “Нехай вони лежать нерухомо”.

Насправді ми знаємо від чого втрачаємо душевний мир. Ми усвідомлюємо, які думки, емоції, рухи души приносять небажаний стан. Коли вони опановують нас, тоді починається ця гра — переслідування або уникання. Бажаний стан для стоїка — відсутність суджень про те, що може викликати неспокій.

Є кілька причин, чому не вдається ігнорувати помисли, що призводять до небажаних рухів душі.

Головні дві: перша — ми не завжди уважні до себе. І випадково або автоматично, компульсивно, можемо схопитися за думку, емоцію та почати з нею взаємодію. Тому важливо практикувати стоїчну уважність, спостерігати за внутрішнім світом.

Друга причина складніша, вона призводить до небажаного “переслідування предмета”. Ми намагаємось перевіряти себе та заходити у небажаний стан добровільно, сподіваючись, що стали сильнішими та впораємося з цим. Добровільно починаємо заглиблюватися в думки, що привносять страждання. Цей шлях здається нам вірним та сильним, але воно так не працює. Як казали давні аскети:

“Коли ти вирішив, що вже стоїш, то в цю мить починаєш падати”.

Нехай помисли “лежать нерухомо; а тебе ніхто не побачить ні тим, хто переслідує, ні тим, хто біжить”.

Гарний підхід до життя знаходимо в Епіктета. Якщо узагальнити, то це ставлення до всього, що ми маємо, з позиції доброго орендаря. Все розглядається, як позичене тимчасово, але приймається і повертається з вдячністю.

«Нам потрібно берегти те, що наше; не бажати того, що не наше; користуватися тим, що нам дають, не плакати про те, чого нам не дають; охоче і без опору віддавати те, що в нас забирають, і дякувати Богові за те, що ми користувалися ним деякий час».

Побічна користь такого сприйняття — менше егоцентризму.

Внутрішній спокій — безумовний пріоритет, що впливає на все інше. Він, наче та алхімічна речовина, що може перетворити дорогоцінний метал на звичайне залізо та навпаки.

«Ти не хотів би їхати на великому, красивому, прикрашеному позолотою кораблі — і потонути на ньому. Так не бажай же жити у великому, розкішному будинку, де б ти був пригнічений горем»

— Епіктет.

Друзі, є прохання від наших стоїчних друзів з іншого континенту. Можливо, хтось зможе допомогти.

Американська письменниця шукає українців, які тривалий час проживають у Молдові (особливо в м. Кишиневі), щоб взяти короткі інтерв'ю. Соціальний статус, політичні переконання, матеріальний статок значення не мають.

Основна мета: допомогти створити автентичні персонажі для її книги. Це анонімно.

Прохання відгукнутися українців, які тривалий час проживають у Молдові, написавши в приватні повідомлення до @v_barandych

Внутрішня компанія людини — це ті образи, голоса яких звучать всередині не словами, а прикладами, манерою життя та рухом думок.

Приємно розуміти, що ця компанія складається виключно з тих, кого ми самі обираємо.

«Хочеш звільнитися від пороків - цурайся порочних прикладів. Скупар, розбещувач, жорстокий, підступний — усе, що зашкодило б тобі, якби вони були близько, — у тобі самому. Відійди від них до кращих, живи з Катонами, з Лелієм, з Тубероном, а якщо тобі до душі греки — побудь із Сократом, із Зеноном»

— пише Сенека.

Цікаво подумати, а хто моя компанія всередині мене. Перед ким я щось роблю, кажу та думаю. Хто ці незримі та впливові свідки мого життя?

Стоїки вважали, що у Всесвіті все поєднано. Існують глибокі причинно-наслідкові зв’язки, які ми навіть не бачимо.

На мій погляд, найкраще це ілюструють взаємовідносини між людьми, коли, наприклад, чиєсь слово в минулому може стати причиною, що визначить життя взагалі випадковій людини. Але це тільки нам здається, що вона випадкова.

Сьогодні всім нам відомий та шановний Грегорі Лопес написав одному з учасників нашої спільноти:

Я радий почути, що США нарешті ухвалили додаткову підтримку України. Я написав своїй республіканській представниці США, щоб попросити її просунути підтримку України вперед, і отримав відповідь у довгій формі, що вже щось. Але я радий, що в найближчі кілька тижнів від США буде ще більше підтримки!

Хтось написав, хтось спитав, хтось попросив, хтось промовчав — так потрошку наші слова та вчинки створюють тканину буття.

Епіктет пише, що перше сприйняття від будь-чого охоплює нашу душу нібито насильно. Але потім завжди існує простір для погодження з цим сприйняттям або відмови від нього.

«Розумові уявлення — "фантазми" філософів, які душа сприймає одразу ж при першому погляді на речі, залежать не від нашої волі, не довільні, — вони ніби насильно вриваються в людський розум. Але згода розуму зі сприйняттям, внаслідок чого ми пізнаємо, отримуємо поняття про розумові уявлення, — у нашій волі, як унаслідок вільної діяльності людського розуму».

Він наводить приклад звуку або звістки, що лякають. Але цей механізм працює однаково при будь-яких емоційних сплескахш. І саме в момент обробки інформації ми маємо бути усвідомленими, не діяти автоматично, а використовувати нашу розумову здатність.

«Тому, коли лунає якийсь страшний звук або з неба, або від падіння чогось, або надходить несподівана раптова звістка про якусь небезпеку, зрештою, що-небудь у такому роді, — воно неодмінно змушує тремтіти, лякатися, боятися трохи й душу філософа, не тому, що вона вбачає в цьому явищі що-небудь жахливе, а під впливом швидких, несвідомих душевних рухів, що випереджають судження розуму та міркування розуму. Але потім філософ не сприймає душею цих страшних розумових уявлень, навпаки, не погоджується з ними, заперечує їх, не бачить у них нічого страшного для себе.

Тому, кажуть, різниця між дурнем і розумним — у тому, що те, що здається дурневі під впливом першого враження страшним і неприємним, продовжує здаватися тим самим. Склавши собі поняття про нього як про справді страшне, він погоджується з цим і своїм розумом, тоді як розумний, змінившись ненадовго, на короткий час у зовнішності, в обличчі, не підкоряє розум сприйняттю, не змінює свого переконання, як і раніше, дотримується тієї самої думки, яку завжди мав про такі явища, тобто читає їх анітрохи не страшними, і вони лякають тільки своєю оманливою зовнішністю та пустим страхом».

Продовжуємо тему пристрастей та прив’язаностей словами Епіктета:

Заважає нам жити спокійно не тільки наша пристрасть до багатства і влади, а й усяка інша пристрасть, наприклад, пристрасть до дозвілля, до подорожей, до читання книжок,— одним словом, до всього, що поза нами, що не потрібно нам, через що ми потрапляємо під чужу владу.

Всі речі мають нейтральну природу, але пристрасть до того, що ми природньо не здатні контролювати може призвести до порушення спокою.

Деякі речі мають в собі небезпеку, тому що скоріше ніж інші призводять до пристрастей. Наприклад, алкоголь або наркотичні речовини. Але вважати їх поганими не зовсім правильно. Поганою може бути лише наша нерозумна пристрасть, відсутність мудрості у взаємодії з ними. Розумна людина знає, що їх хімічний склад побудований таким чином, що може викликати пристрасть та знищити все і ставиться до них обережно або зовсім відмовляється від вживання.

Кожен має знати свої слабкі місця. Хтось не може стриматися від втрати грошей на ігри, інший без пам’яті закохується та прив’язується до чоловіків або жінок, ще можна втратити півжиття на перегляд соцмереж.

Дізнатися про те, що потенційно може стати ворогом — важливе завдання. І ще більш важливе — обходити це стороною.

Рівень вище — це відсутність пристрастей взагалі. Стоїчна апатія. Добре про це сказав апостол Павло, який, скоріше за все був добре обізнаний зі стоїчною етикою:

«Все мені дозволено, але ніщо не повине володіти мною».