«Цілком можливо не складати собі жодного переконання з приводу чого-небудь і позбавити душу від хвилювань. Бо самі речі, за природою своєю, не беруть участі в складанні наших суджень», — пише Марк Аврелій.

Іноді ми занадто покладаємось на свою здатність все пояснити, хоча бувають ситуації, де пояснювати нічого не треба. Кількість протиріч настільки висока, що думки про це стають нескінченними, а ум, як давній змій-уроборос з’їдає сам себе. В англійській мові для цього є влучне слово overthinking.

Цей процес стає звичкою, людина замінює їм реальну діяльність, оскільки помилково вважає важливим. Вона мислить про це з різних боків, розкручує нові варіанти та причинно-наслідкові зв’язки, грається з судженнями, але ніколи не знаходить рішення, що здатне заспокоїти її.

Тим часом, скласти переконання не виходить, просто тому що воно насправді не потрібно нікому — ні світу, ні тобі. Деякі речі просто існують та «не беруть участі в складанні наших суджень». Вони турбують емоційно, тому начебто вимагають наших висновків.

Що з цим робити? Прийняти. Як ми приймаємо те, що в світі існує багато чого, що нам не подобається та викликає емоції. Цілі стихії творять жахливі, в нашого погляду, речі. На морі іноді штормить, але від цього ми не припиняємо любити море.

🌊