Криворізька легенда

«Спочинем у Кривого Рога», -
Казали люди в давнину,
Яких покликала дорога
За сіллю в Крим чи на війну

Земля цілющих злив благає,
Земля нудьгує від жаги.
Луна до обрію сягає,
Коли у туші навкруги

Згадає турка, або ляха
Чумаку, що загубив батіг,
Забʼється з переляка птаха,
А зайчик дьору дасть з-під ніг,

Та і помчить мерщій до гаю…
Куди не глянь - кругом ген-ген
Козацька вольниця без краю
Із сивих простяглась давен.

Чи то гонець летів з наказом,
Чи їхав вільний чоловік,
То повертали коней разом
На хутір у сплетінні рік.

Господар прозивався Рогом,
В боях і мандрах він бував.
Та й жив, благословенний Богом,
Живих і мертвих шанував.

Хоч сам пройшов вогонь і воду,
Про те не чули козаки,
Бо мовчазного був він роду,
А не базікав залюбки

Не марнував часу без діла -
Такий вродливий чоловік.
Від кулі, що в стегні сиділа,
Кульгавий був на лівий бік.

«Кривий», казали так в народі,
Що в ті часи тут проживав
Все літо порався в городі,
А взимку звіра полюв

І в літній присмерк, під вербою,
Що мила коси в Інгульці,
Любив сидіти сам-собою
З духмяною люлькою в руці…
Я написав про це, неначе
І сам бував між козаків.
Коли ж не так - пробач козаче
Нескладність цих моїв рядків.

Автор: Г. Туренко

Рідний мій Кривий Ріг!