Степан Гавриш

Путін посилює наступ і захоплення українських територій, добиваючись майже щоденного повзучого успіху. 

З середини жовтня минулого року Росія захопила 1700 кв. км лише в Донецькій області. Це 17% від плану, бо площа неокупованої частини дещо більша 10 тисяч кв. км. 

Росія взяла важливі фортифікаційні опорні центри – Вугледар, Гірник, найвищу точку на Донбасі, Селидове і наблизилась до Куп’янська, Словʼянська, Краматорська і Покровська. 

Курська операція лише добавила адреналіну Путіну. За Bloomberg, за минулий тиждень Росія захопила понад 200 км української території. При абсолютно непомірних втратах – 375 тисяч вбитих і поранених за останній рік. І більше 1000 танків. З початку війни втрати Росії через день досягнуть 700 тисяч. 

ЗСУ втратили за рік не більше 300 танків, а за відкритими джерелами, з початку війни ЗСУ втратили вбитими 58 тисяч військових. Це свідчить про максимально високий потенціал протистояння Росії, який, рано чи пізно, приведе до зламу воєнної стійкості російського населення. 

У війні, як і передбачав у свій час Залужний, за що його необґрунтовано звільнили, склався асиметричний воєнно-політичний тупик. 

Росія може і буде наступати, розширюючи ракетно-бомбові й дронові удари по території всієї України. Виробляючи й закуповуючи у своїх союзників зброю для переходу в цикл нанесення практично цілодобових вогневих ударів по лінії фронту і, як мінімум, по всіх прифронтових територіях на глибину 50-100 км. 

Україна буде чинити опір і відповідати високоточними ракетними й бомбовими ударами, з поставкою у 25 році біля сотні F-16, по російських військах і далекобійними безпілотниками по критичній цивільній інфраструктурі в глибині Росії. 

Рухатись вперед – смертельно небезпечно, відступати – неможливо. 

Західні союзники відмовились дати українцям «смажену рибу» – ракети «Томагавк» і інші види зброї «неядерного стратегічного стримування». Дають «вудочку». 

За цю осінь, наступну зиму і весну Україна має виготовити разом з ними достатню кількість різного типу далекобійних ракет і безпілотників для розширення ударів по Росії. 

Путін розуміє таку перспективу. В інтервʼю програмі «60 минут» він заявив, що готовий йти на «розумні компроміси» з Україною. Але зараз не буде вдаватися в деталі, тому що «прямих переговорів немає». 

Помічник турецького міністра закордонних справ дзвонив помічнику президента РФ Юрію Ушакову і зробив пропозицію від імені української сторони. Але Зеленський тут же заявив, що ніяких переговорів з Москвою бути не може. 

Президент Ердоган на саміті БРІКС в Казані запропонував Путіну відновити діалог з Києвом з приводу відновлення зернового коридору і розмінування Чорного моря. 

Путін і не проти, якщо Зеленський буде діяти за російськими інтересами: «Все має бути на користь Росії, я кажу прямо, без всілякої соромʼязливості, і має виходити з тих реалій, які складаються на полі бою». 

Росія, Путін наполягає, не збирається йти на жодні розміни й робити поступки у вже завойованому. І в тому, що закріплено в її Конституції. 

Спочатку київське керівництво має заявити, куди воно готове відступити, а потім Москва на щось погодиться. Можливо.  

«План перемоги» президента Зеленського, поза жодними сумнівами, був розрахований на нинішню адміністрацію. Це була атака на президента Байдена. Безуспішна. В нього вже не було часу і можливостей знайти адекватну відповідь. 

В України, в президента Зеленського залишився лише один варіант – розраховувати лише на себе. Діяти розумно, ефективно і рішуче. 

У звʼязку з обранням Трампа президентом, перекинути війська з Курська в Донецьку область. І зупинити просування російських і північнокорейських штурмових підрозділів. І ще багато чого. 

Перемога Трампа запустить процес внутрішньої кризи в команді президента. Йому треба шукати відповіді на ці виклики досить швидко, зважаючи, що критик його Офісу, Спартц, знову обрана в Конгрес. 

Між поганим і гіршим. Залишити все, як є, і намагатись домовитись з командою Трампа і хоча б телефоном переговорити з обраним президентом,  або продовжити удавати, що нічого не відбулося, чекаючи на переговори Трампа з Путіним про угоду припинення війни в Україні. 

Залишаючи на своїх місцях всіх тих, хто підштовхував президента до «мінсько-стамбульських» переговорів і угод, людей, які не здатні запропонувати стратегію війни, у відповідь на навʼязану Росією, і не можуть справитись з управлінням воєнною політикою. 

Це шлях в глибинну кризу. Які б тексти не зачитували з «Єдиного марафону», які б обіцянки щовечора не давав президент своїм виборцям, і які б звіти про зниження російської живої сили й техніки не подавав Генштаб. 

Тригером стане поява контрлідера класу Залужного. Розрахунків жодних немає, і вони неможливі. По субʼєктивних відчуттях і з огляду на тенденції, в середині правлячих класів союзників і загострення боротьби на крайніх політичних спектрах, допомога Україні, в паритеті нарощування економічної спроможності Росії воювати, має свої психологічні, політичні й фінансово-економічні межі. 

Президенту Зеленському необхідно зламати існуючу архаїчну, відсталу і неефективну систему управління країною. Перш за все, вийти на принципово іншу фінансово-економічну модель та створити технократичну команду, здатну використати внутрішні й ресурси союзників для швидкого нарощування інвестицій, розігріву ринків і інтенсифікації обігу публічних грошей. З високооплачуваною робочою силою та максимальними гарантіями власності. Це не менш важлива частина стратегії війни з Росією. 

Без власного національно-економічного потенціалу, здатного виробляти не тільки передову, інноваційну зброю, але й стимулювати, гарантувати інвестиційну свободу підприємництва, робочих місць, дохідності, відмова від адміністрування бізнесу та тиску на нього з боку суддів та правоохоронних органів, неможливо розраховувати на дійсну перемогу. 

У президента Зеленського мають врахувати часовий фактор ослаблення внутрішньої стійкості нації, яка до цього часу немає достатньо чіткої і ясної ідеології війни. Крім поразки Російської імперії та виходу її військ за межі кордонів 91 року, або, як каже Андрій Єрмак, хоча б на лінії розмежування 24 лютого 22 року. 

Потрібна стратегія визвольної війни й перезавантаження, перезаснування української держави, на інших, з врахуванням помилок і прорахунків минулого, принципах. 

Ми про це неодноразово писали й захоплені, що низка українських інтелектуалів розвивають цю дискусію. Команда президента Зеленського можливо, до цього і не готова. Але без такого підходу війну виграти буде вкрай складно, оскільки розрив між владою і суспільством, а головне – армією, буде критично наростати.

Путін як досвідчений гравець і професійний провокатор це використовує. 

❗️Передача Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей: такі вимоги може озвучити РФ на будь-яких переговорах за посередництва Трампа, – The Guardian.

Серед інших умов – буферна зона, «репарації» за шкоду Донбасу та гарантії нейтралітету України поза НАТО.

Трамп не виграв. Програв Джо Байден. Виграти Гарріс у Трампа було ілюзією. Саме президента і його команди. Республіканцям безжалісно, між жорсткими атаками на Байдена, вдалося це зробити ще задовго до виборчої кампанії – перетворити у «кульгаву качку», а потім і зовсім «позбавити ніг». 

Вони змусили «сонного Джо» припинити боротьбу і вийти з кампанії. 50% перемоги. Камала Гарріс додала ще 10-12%. Спочатку Трамп боявся Гарріс, що вона скористається його «ходячим мінусом». 

Потенціалу в неї для цього не було. Як і Гілларі Клінтон їй не наважились довірити лідерство імперією. Тепер не скоро жінку будуть висувати на посаду США. 

Трамп досить в грубій, сексистській манері зробив Америку знову чоловічою. Є дві очевидних причини й мотиватори перемоги Трампа. 

1️⃣Перша – Джо Байден. Слабкий, нерішучий, невпевнений, надмірно обережний, правильний аристократичний, у футлярі традиційного американського чиновника, професійний бюрократ. 

Вміло, ледве пересуваючи шахи, він відновив після ковідну економіку, в умовах різкої волатильності ринків захистив добробут американських домогосподарств, відновив євроатлантичну єдність і НАТО-спроможність і, зміцнивши віру в ідею спільної безпеки, серйозно потис Китай, створивши навколо нього досить міцний альянс. Не дав розпалитися війні на Близькому Сході, а Путіну – захопити Україну. Проте виборці цього майже не помітили. Преса постійно писала, що зовнішня політика їх не цікавить, і вона їм не потрібна. Для них важлива «американська ковбаса». 

Вони також вважали, що Америка володіє такою силою, яка може справитись з будь-яким агресором. Швидко й ефективно. Як зробили з Хусейном, Аль-Каїдою та ІДІЛ. Байден невдало, з позором, вивів американців з Афганістану. 

В Україні Путін перемагає, не дивлячись на сотні мільярдів доларів американської допомоги. Ізраїль у вогні, попри авіаносці США. 

Все це – нерішучість Байдена і його нездатність бити силою. Гарріс зі зрозумілих причин йшла за своїм босом. Без зрозумілої й сильної стратегії. 

Трамп з простреленим вухом у Пенсільванії, піднявши руку з кулаком на тлі американського прапора, з обличчям в крові закликав «Fight!». Боротися! Він запевняв виборців, що закінчить війну в Україні за 24 години одним телефонним дзвінком Путіну: «Бог врятував моє життя не просто так». І одразу після повідомлення його штабу про перемогу на виборах, він заявив: «Я збираюся припинити війни по всьому світу». 

У Байдена і Гарріс стратегії у зовнішній політиці, ідеї й політичної рішучості припинити війну в Україні – так і не було. Трамп зумів переконати виборців, що він і Гарріс будуть воювати до безкінечності, а американці за це будуть платити. 

Альфа-самець, не старіючий і справжній мачо. Гротескний цезар, який тепер зосередить у своїх руках всю верховну владу, доказуючи, що вона делегована йому народом, який залишається єдиним сувереном, і він має право на обмеження політичного плюралізму. 

Чому йому і подобається цезаристи Путін, Сі, Ердоган і Орбан. Це сподобалося і виборцям. Попри жорстку програму Трампа ледве не ліквідувати традиційну масову міграцію в США, за нього проголосували більшість чорних і латиноамериканських виборців. 

Запит на війну буде переважати попит на будь-яку, навіть необхідну, цивільну продукцію. Війна все більше стає не тільки для Росії, але й для всього світу, високорентабельною і найбільш дохідною економікою. 

Найближчі 5-6 місяців Україна зможе перейти до нанесення ударів в глибину території Росії крилатими і балістичними ракетами. Не тому, що союзники стануть більш рішучими. Це тільки ефект енергії ескалації війни, яка не досягла своєрідної «мертвої точки», коли обмін ударами вже не дає жодного результату, економічні ресурси обох сторін вичерпані, а оборонні лінії тривало «на якорі». 

Війська Путіна за 27 км від Дніпровської області. Це вже центральна Україна. Фронт не стійкий, ламається під тиском російських ударів. Західна зброя, ослаблені українські бригади і примітивні фортифікації не стримують наступальні штурмові прориви росіян. Як на сході. Так і в Курській області. 

Путін прискорюється. Президент Зеленський вимагає цього і від союзників. Вони стоять біля рубікону. 6 листопада їм доведеться його перейти. 

Президент Зеленський вважає, що далекобійні американські, може і південнокорейські, балістичні, чи німецькі крилаті ракети можуть суттєво змінити баланс воєнної сили в сторону України. 

Частково союзники вже прийняли рішення. Вони виділили сукупно понад 10 млрд доларів на створення власного виробництва Україною своїх ОТРК середньої дальності. Він 500 до 1500 км. Можливо і більше. 

Президент переконаний, що у 25 році вони будуть бити по Росії. Йде масове виробництво, попри корупцію і невігластво, українських важких безпілотників. Ще більше їх поставляють союзники, які мають чи не єдину можливість вдосконалювати нові технології війни на українському полігоні.  

Росія підтримує гонку озброєнь для війни. В бездефіцитному бюджеті на наступний рік, більша його половина піде на фінансування війни з Україною. 

Путін не тільки пристосував Росію до стратегії тривалої війни в умовах безпрецедентних західних санкцій, але й зумів створити новий тип економіки в умовах значних вилучень із глобальної економічної системи з високим рівнем стійкості, низького інфляційного різака і підвищення соціального рівня населення. 

Натомість очікуваним падінням і обмеженням, прибуток рос економіки в 23 році склав 19,6% ВВП. Двічі більше від США. Очікуються, що доля зарплати ВВП цього року виросте приблизно до 44%. 20-30 тис. доларів за підписання контракту в армію змушують платити робочим вдвічі більше. Це змушує їх шукати інновації, модернізувати виробництво і зменшувати запити на робочу силу. В РЖД зайнято 850 тисяч, а в Канаді, які в половину менше, всього 60 тисяч. 

40% росіян живе від зарплати до зарплати. Вони бідні. Але решта отримують від 100 тисяч рублів і більше. Тому вони понесли в банки понад 500 млрд рублів. Вклади застраховані і їх в будь-який час можна забрати. Тому очікувати обвал фінансової системи Росії, якщо Захід не введе торгове ембарго, не варто. Тим більше, що розрив між офіційною інновацією у 8,5% і реальною 14% незначний. В будь-якому рівні вона нижче доходів від депозитів. 

Це виклик одночасно Заходу і президенту Зеленському. Потрібна серйозна і глибока зміна стратегій. Президентці Гарріс прийдеться за неї взятись і примусити Київ до проведення реформ президента Зеленського. Він має вдатися до перезавантаження всієї системи політичної й воєнної влади. Якщо захоче зберегти дружбу і підтримку Вашингтона з Брюсселем. Діяти вони будуть лише разом. 

Скоріш за все, добитись цього буде надзвичайно важко якщо й можливо. Тоді – вибори. Не дивлячись ні на що. Вони – ідеальний шторм для «авторитарної демократії». В Україні сьогодні всі «проти». Завтра – під тиском обставин і в пошуках способів виживання та в час відчаю – всі будуть «за». 

Путін, реагуючи на «план перемоги» з Києва, змушений глобалізувати війну. Іран погрожує розповсюдити її на весь Близький Схід, готуючись до масштабної війни з Ізраїлем, його ЦАХАЛ готовий буде нанести не лише удари по ядерній і критично важливій економічній інфраструктурі Тегерана, але й вдатись до точкового удару особливим або ядерним боєприпасом. 

Традиційна оцінка може бути хибною. Війна Ізраїлю з аятолами, які контролюють ХАМАС та Хезболлу, не є окремою від української. Вона частина стратегії хаосу Путіна. 

З двох частин – зменшити воєнну допомогу Україні і переключити увагу США на нестабільний, крихкий арабський світ, який є головним драйвером глобальної економічної стабільності й енергетичної безпеки. Через нафту. 

Путін розуміє, що розпалювання війни в цьому регіоні разом із відмовою Заходу купувати російську нафту може швидко обвалити ринки США і ЄС. Він також точно прорахував, якщо США будуть втягнути в безпосередню війну з Іраном, а «Болівар двох не понесе». 

Правитель Московії, судячи зі всього, чекає на ядерний удар Ізраїлю по Ірану. Тоді у нього будуть розвʼязані руки. Все це надзвичайно сильно обмежує маневр адміністрації Байдена. 

Наступний президент США залишиться заручником Путіна. Хоче він цього чи ні. Трамп вже дав згоду. Гіперактивний тиск, близький до ультиматуму, союзникам президента Зеленського змусив Путіна зробити ще один крок з глобалізації війни. Він безпосередньо включає в неї Північну Корею. 

За даними південнокорейської розвідки, яка змагається з естонською, за ексклюзивність інформації, Пхеньян поставив вже Росії більше тисячі балістичних ракет і близько 10 млн різноманітних снарядів. 

Речник Пентагону Сабріна Сінгх днями заявила про перекидання десяти тисяч північнокорейських військових на Далекий Схід на російські навчальні бази. Частина з них, вже в Україні. 

Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль підтвердив це голові ЄК Урсулі фон дер Ляєн. Bloomberg в скепсисі: у союзників України мало варіантів реагування без ризику ескалації конфлікту. 

Тому, США ведуть активні переговори із Сеулом, аби загальмувати в допомозі Україні зброєю. Південна Корея – пʼятий виробник її у світі. І в неї є вся лінійка необхідних важких наступальних озброєнь і технологій, які Україна вже частково використовує через воєнні поставки Польщі. 

Політичне керівництво Сеулу підписало компроміс із США, що постачання південнокорейської зброї відбудеться лише при наданні Росією Кім Чен Ину російських воєнних технологій. Чекати залишилось недовго, можливо тиждень-два. 

Путіну потрібні не лише північнокорейські піхотинці. Його стратегія – максимальне розширення ареалу ескалації. Втягування глибше у війну Китаю. Від якого на 90% залежить існування нинішнього політичного режиму у Північній Кореї та продовження його швидкого стратегічного озброєння. Пекіну здається, що саме він вміло на ниточках тримає Путіна і скеровує його проти США, розширюючи глобальну воєнну ескалацію, в якій глибоко має загрузнути Америка. 

Недалекоглядність Трампа і полягає в тому, що він вважає Путіна самостійним гравцем. Кремлівський правитель однаково грає з Китаєм, США, Іраном і Ином, разом з Бразилією, Індією і ПАР для перетворення світу в нестабільний, турбулентний простір. 

Він змушує думати всіх, і вони все більше до цього схиляються, що добровільна передача України Росії, Путіну, ледве не швидко верне світ до нового циклу стабільності й порядку. Проте, вампіри одним ковтком крові з яремної вени не задовольняються. Звичайно, він боїться, що в Заходу не буде вибору, і він змушений буде якимось чином реагувати та підтримувати план перемоги Зеленського. 

Найперше, продовжувати озброювати ЗСУ сучасними технологіями ведення війни. F-16, «Хаймерс», важкою артилерією, танками, максимально розширюючи парк ППО. Одночасно надаючи передові нового класу високотехнологічні й роботизовані системи. Ударні, коригувальні, розвідувальні. Разом із супроводженням ударів по окупованих і російських територіях всіма видами розвідок. 

Які б обмеження політики не вводили, війна примусить їх і воєнних лише розширювати воєнну підтримку України. 

Освальд Шпенглер побудував ледве не математичну модель життєвих циклів цивілізації. Соціальний, історичний цикл. Вам не здається, що це лише мініатюрна частина великого природного циклу? І певний результат дії коротких сезонних циклів природи. 

Від льодовикового до наступного льодовикового періоду, від вимирання динозаврів і мамонтів до вимирання популяції людей. Від одного глобального потепління до іншого, коли географія землі, якість природних ландшафтів сильно зміниться. 

Це точки цивілізаційних колапсів. Неясний календар цивілізаційного життєвого циклу. Нарощуючи індустріальний тиск, і не лише карбоновими викидами в атмосферу, самогубне руйнування точно складеної й унікально збалансованої природної системи землі інтенсифікує, прискорює завершення природного циклу нинішнього людства. А з цим і соціального, історичного. 

Ядерна війна, якщо вона не буде контрольованою, знищить геокосмічну модель життя живого, які можуть вже більше ніколи не відродитись. Зараз ми близькі до цього, як ніколи. Жодну із розумних і обʼєктивно доказових запобіжників для Путіна у мотивах використання ядерної зброї у війні з Україною не існує. 

Він послідовно вдається до ядерної риторики, підвищуючи статус атомного арсеналу практичними кроками. 29 жовтня він почав тренування ядерної тріади з метою доказати готовність «вирішити завдання стратегічного стримування». 

Як відповідь «зростання геополітичної напруженості, появу нових зовнішніх загроз та ризиків». 

Як би лякає Трампа. І управляє його ядерними фобіями. Проте, він особисто звикає, психологічно понижує особисте відчуття небезпеки застосування фінальної зброї людства. 

35% омертвілих розумом росіян підтримують ядерний апокаліпсис свого вождя. І їх буде більше на ґрунті ненависті до українців, які не капітулюють і масово вбивають їх близьких. Це російський генетичний дефект, цивілізаційна поломка, яку практично неможливо виправити. І не варто очікувати, що їх дожене доля древніх неандертальців, які 37 тисяч років тому вимерли, не витримавши конкуренції у Homo sapiens. 

Для українців, їх визвольної боротьби й вільної, самодостатньої майбутності найбільш важливими й життєво вирішальними є перехід через два короткочасних цикли – американські вибори та наступну зиму. Це важкі, але не фатальні виклики. 

Змінити їх неможливо, як і помʼякшити силу дії їх негативів. На відміну від соціальних і природних циклів, в українців є можливість, як не дивно, вплинути на них, змістити пропорції негативів і використати їх енергію у власних інтересах. 

Маючи надзвичайно слабку, надмірно авторизовану і корумповану політичну систему, мало конкурентну дипломатичну машину і низький, мінімальний технократичний рівень з організації управління всіма внутрішніми системами розвитку, в Україні є тільки один варіант відповіді. 

Внутрішнє, національне перезавантаження. Якщо воно неможливе, не може бути здійснене, то ми можемо повторити долю динозаврів. В гіршому випадку. В кращому – мамонтів, які масово втікали від кліматичних шоків, але, врешті, все одно вимерли. 

Сьогодні ми можемо вже стверджувати, що «план миру» і «план перемоги» Зеленського з міцним мостом між ними, не спрацював. З огляду на фундаментальні закони історії, теорії воєнних стратегій і практики воєн, це промовисті ідеологічні гасла. Вони не будувались на безжалісній реальності, а направлені були на створення нової дійсності. 

Вона дійсно могла б настати, якби «всі зірки зійшлися». До засудження агресії Путіна і вимоги припинити війну та вийти з України приєдналися абсолютна більшість членів ООН, а США і НАТО, «по суті», розповсюдили б своєрідним чином статтю 5 Вашингтонської угоди на Україну. Прийняли б її в альянс. Хоч би надали їй запрошення, розмістивши на її території стратегічні сили неядерного стримування. 

Проти ядерного Путіна, який після цього лише нарощував ескалацію. Це був ідеальний план для ідеального світу. Якого немає і ніколи не буде. В осяжному житті. Він не провальний, але недосяжний. 

Можливо, президент Зеленський геніальний. І він, якщо й не добився задуманого, то все рухається по його плану. 

Баба чепурилася, жовтила рум'янами щоки, на яких висихали залишки теплих споминів про квітучу молодість у вишневих садочках, але тепло не зупинило нічних приморозків і ранкових сиростей. Ще міцна, але слабіюча під тиском невблаганних законів часу. 

Цикл життя. Народження, розквіт, насолодження плодами, солодке згасання і чарівне умертвіння у феєрії кольорів. І холодний перехід. В білу пустелю зими. Короткий сон. Спочинок. Зупинка перед новим переходом. Реінкарнація. Переселення в інший цикл життя. 

Це не кінець, але тільки новий початок. Вже мертві в останніх танцях, байдужі до сонця та його тепла і радості життя, кружляють, розсипаються віялами по дорогах, відкритих просторах, піддаючись волі поривистих вітрів. Зомбі. Висохлі, без краплі води, покручені раптовою старістю, з розірваним ще зовсім недавно рідним тілом. 

Вони то збираються у великі жовто-коричневі зграї, щільно збиваючись в різноманітні і загадкові фігури, то стрімко злітають. Намагаючись зачепитись за рідкі білі хмари, що повільно, на чудернацьких вітрилах пливуть по блакитному небесному океану. 

Мертві скриплять, шкребуться, нетерпляче труться об асфальт, чекаючи пориву неспокійного вітру. Він без віку і часу. Не старіє, не вмирає і не втрачає сили. Він легко підіймає мертве пожухле листя королів фарб кленів, золоте з веснянками берез і жовтий твердий, як єгипетський пергамент, лист дуба з приклеєною до нього шапочкою жолудя. 

Осінь не здається. Теплом, живильною вологою, вмовляючи сонце не покидати українців, вона ще зеленіє. По гаях, парках і садочках. Відтягує час неминучої смерті. 

Кличе насолоджуватись останніми краплями тепла, терпкого, як витримане вино, повітря і готуватись до переходу. В майбутнє. І вірити у повернення весни, літа, які знову перейдуть в осінь і помруть зимою, щоб знову відновитися. Цикл за циклом. 

Ми народились, впізнали маму і взяли за руку тата. Любились, кохались, бігли і зупинялися, народжували дорослих синів і доньок. Ми – осінь перед зимою. Розум ще бунтує і прагне досконалості у всьому, накопичивши знання, енергію і силу. Він ще не піддається циклу і не готовий до зими. 

В Америці завершується свій циклічний алгоритм складнючої і не схожої ні на що виборчої демократії. 

Раз в 4 роки США переходять через холодну осінь чи мерзлу зиму, щоб 5 листопада знову відродитися і процвітати. І так уже майже 250 років. Але так близько до відчуття ледве не смерті, цикл американської демократії так не підходив. 

Трамп і Гарріс. Ми їх добре знаємо, але вони можуть виявитись зовсім іншими, аніж їх програми і заяви. Початок їх боротьби між собою за участю діючого президента Байдена був у іншій реальності. 

У правлячих груп світу була ще чергова ілюзія, що війна в Україні є лише локальним, малозначним воєнним конфліктом. Він настільки безцільний і невигідний російській воєнній ядерній наддержаві, що всі були абсолютно переконані в легкому або практичному задоволенні амбіцій Владіміра Путіна. 

Після Другої світової війни й виникнення ядерної зброї, із потугою знищення існуючої людської цивілізації, США і їх союзники були переконані в неможливості чергової глобальної війни. 

Хоча вони перші випустили нового Джина із пляшки в інтернет, створивши технології безкінечної цифровізації всіх затаєних куточків народів і окремих людей. 

Саме вони почали безкровну глобальну війну нового типу. Глобалізації. Тобто, політичної та культурної, планетарної інтеграції та уніфікації. В супроводі вестернізації. Вклавши найнесподіваніші інвестиції в процес переходу всіх народів і спільнот до систем цінностей західної цивілізації. 

Диктаторські й авторитарні політичні режими відповіли антиамериканськими, антизахідними революціями, використовуючи релігійний або ідеологічний фанатизм. Радикальний іслам, комунізм, чучхе. 

Китай, викачавши у США найбільшу кількість високотехнологічних інвестицій, розпочав власне цивілізаційне розширення – в стратегію нового Шовкового транзиту – «Один пояс-один шлях». 

Захід не відповів. 

Під час саміту російські бомбери скидали КАБи на Сумщину, Харків, Дніпро і Запоріжжя, сотні дронів атакували Київ і всю територію України, а путінські штурмовики страчували полонених українських солдатів вистрілами впритул. Як бойовики Аль-Каїди чи ІДІЛ. 

Гуттеріш не закликав негайно припинити війну і взяти на себе відповідальність за неї Росії, як члена Ради безпеки ООН. Сі Цзіньпін тримався в тіні. Він дав тривогу Путіну. 

Він так і не подзвонив президенту Зеленському, не запропонував зустрітися або направити в Київ хоча б Ван І. Перемога Росії над Україною дасть йому розуміння про слабкість Заходу і втрату ним ключового глобального інтересу – готовності використовувати воєнну силу для захисту світопорядку, який склався. 

Західні аналітики переконують, що Путін і БРІКС не добились будь-чого, бо створити нову фінансову систему неможливо, і тому всі платили членські внески в доларах. 

Не вдалося випрацювати спільну економічну платформу, створити спільні майданчики для напрацювання перетворення БРІКСу в глобальну систему, яка протистоїть Заходу. 

Це і не планувалося. Білий шум. Путіну, якому проведення БРІКС подарувало, може і не безкорисно, Лула де Сільву, потрібно було доказати, що він залишається глобальним лідером, не в ізоляції, і продовжує формувати порядок денний для світу. 

Це була також і неприхована відповідь Джо Байдену на невдалу спробу провести саміт демократій у підтримку України на базі «Рамштайну». 

Північнокорейські війська вже воюють проти ЗСУ. Путін і сам це підтвердив. Про це вже заявили Пентагон і Білий дім, які довго намагались не відкривати очі. 

90% всього життя північних корейців забезпечує Китай. Він закликає до миру на своїх умовах. Але заохочує війну Росії. Захід, наляканий Росією і Путіним, не менш лячно чекає завершення битви Трампа з Гарріс. 

Ніхто до кінця не розуміє, хто заводить годинник для людства і переводить на ньому стрілки все ближче до Апокаліпсиса. Можливо, Творцем, поряд із феноменальним і загадковим виникненням життя і живого на Землі, десь у нас схована кнопка самознищення. 

Зараз біля неї знаходяться руки Путіна. 

Всі застигли й чекають. Їм здається, що принесення жертви задовільнить богів, і все повернеться до чергового процвітаючого Міленіуму. 

Правда в тому, що не існує жодних доказів жертвоприношення, яке припинило б страждання і зупинило б смерть. Боги давно вже віддали долі людей в їх руки, коли вони створили атомну зброю. 

Путін, як супер гравець, не зможе її використати лише у випадку, якщо точно буде знати про адекватну відповідь. Страх і повна цивілізаційна ізоляція єдині можуть змінити його здатність продовжувати війну і добиватися нею перемоги. 

Потрібна нова воля і рішучість Заходу. Ще більше – нова, ідейно наповнена стратегія визвольної війни в Україні. Це найбільший виклик і найбільша проблема, яку доведеться вирішувати якнайшвидше українцям.