Путін посилює наступ і захоплення українських територій, добиваючись майже щоденного повзучого успіху.
З середини жовтня минулого року Росія захопила 1700 кв. км лише в Донецькій області. Це 17% від плану, бо площа неокупованої частини дещо більша 10 тисяч кв. км.
Росія взяла важливі фортифікаційні опорні центри – Вугледар, Гірник, найвищу точку на Донбасі, Селидове і наблизилась до Куп’янська, Словʼянська, Краматорська і Покровська.
Курська операція лише добавила адреналіну Путіну. За Bloomberg, за минулий тиждень Росія захопила понад 200 км української території. При абсолютно непомірних втратах – 375 тисяч вбитих і поранених за останній рік. І більше 1000 танків. З початку війни втрати Росії через день досягнуть 700 тисяч.
ЗСУ втратили за рік не більше 300 танків, а за відкритими джерелами, з початку війни ЗСУ втратили вбитими 58 тисяч військових. Це свідчить про максимально високий потенціал протистояння Росії, який, рано чи пізно, приведе до зламу воєнної стійкості російського населення.
У війні, як і передбачав у свій час Залужний, за що його необґрунтовано звільнили, склався асиметричний воєнно-політичний тупик.
Росія може і буде наступати, розширюючи ракетно-бомбові й дронові удари по території всієї України. Виробляючи й закуповуючи у своїх союзників зброю для переходу в цикл нанесення практично цілодобових вогневих ударів по лінії фронту і, як мінімум, по всіх прифронтових територіях на глибину 50-100 км.
Україна буде чинити опір і відповідати високоточними ракетними й бомбовими ударами, з поставкою у 25 році біля сотні F-16, по російських військах і далекобійними безпілотниками по критичній цивільній інфраструктурі в глибині Росії.
Рухатись вперед – смертельно небезпечно, відступати – неможливо.
Західні союзники відмовились дати українцям «смажену рибу» – ракети «Томагавк» і інші види зброї «неядерного стратегічного стримування». Дають «вудочку».
За цю осінь, наступну зиму і весну Україна має виготовити разом з ними достатню кількість різного типу далекобійних ракет і безпілотників для розширення ударів по Росії.
Путін розуміє таку перспективу. В інтервʼю програмі «60 минут» він заявив, що готовий йти на «розумні компроміси» з Україною. Але зараз не буде вдаватися в деталі, тому що «прямих переговорів немає».
Помічник турецького міністра закордонних справ дзвонив помічнику президента РФ Юрію Ушакову і зробив пропозицію від імені української сторони. Але Зеленський тут же заявив, що ніяких переговорів з Москвою бути не може.
Президент Ердоган на саміті БРІКС в Казані запропонував Путіну відновити діалог з Києвом з приводу відновлення зернового коридору і розмінування Чорного моря.
Путін і не проти, якщо Зеленський буде діяти за російськими інтересами: «Все має бути на користь Росії, я кажу прямо, без всілякої соромʼязливості, і має виходити з тих реалій, які складаються на полі бою».
Росія, Путін наполягає, не збирається йти на жодні розміни й робити поступки у вже завойованому. І в тому, що закріплено в її Конституції.
Спочатку київське керівництво має заявити, куди воно готове відступити, а потім Москва на щось погодиться. Можливо.
«План перемоги» президента Зеленського, поза жодними сумнівами, був розрахований на нинішню адміністрацію. Це була атака на президента Байдена. Безуспішна. В нього вже не було часу і можливостей знайти адекватну відповідь.
З середини жовтня минулого року Росія захопила 1700 кв. км лише в Донецькій області. Це 17% від плану, бо площа неокупованої частини дещо більша 10 тисяч кв. км.
Росія взяла важливі фортифікаційні опорні центри – Вугледар, Гірник, найвищу точку на Донбасі, Селидове і наблизилась до Куп’янська, Словʼянська, Краматорська і Покровська.
Курська операція лише добавила адреналіну Путіну. За Bloomberg, за минулий тиждень Росія захопила понад 200 км української території. При абсолютно непомірних втратах – 375 тисяч вбитих і поранених за останній рік. І більше 1000 танків. З початку війни втрати Росії через день досягнуть 700 тисяч.
ЗСУ втратили за рік не більше 300 танків, а за відкритими джерелами, з початку війни ЗСУ втратили вбитими 58 тисяч військових. Це свідчить про максимально високий потенціал протистояння Росії, який, рано чи пізно, приведе до зламу воєнної стійкості російського населення.
У війні, як і передбачав у свій час Залужний, за що його необґрунтовано звільнили, склався асиметричний воєнно-політичний тупик.
Росія може і буде наступати, розширюючи ракетно-бомбові й дронові удари по території всієї України. Виробляючи й закуповуючи у своїх союзників зброю для переходу в цикл нанесення практично цілодобових вогневих ударів по лінії фронту і, як мінімум, по всіх прифронтових територіях на глибину 50-100 км.
Україна буде чинити опір і відповідати високоточними ракетними й бомбовими ударами, з поставкою у 25 році біля сотні F-16, по російських військах і далекобійними безпілотниками по критичній цивільній інфраструктурі в глибині Росії.
Рухатись вперед – смертельно небезпечно, відступати – неможливо.
Західні союзники відмовились дати українцям «смажену рибу» – ракети «Томагавк» і інші види зброї «неядерного стратегічного стримування». Дають «вудочку».
За цю осінь, наступну зиму і весну Україна має виготовити разом з ними достатню кількість різного типу далекобійних ракет і безпілотників для розширення ударів по Росії.
Путін розуміє таку перспективу. В інтервʼю програмі «60 минут» він заявив, що готовий йти на «розумні компроміси» з Україною. Але зараз не буде вдаватися в деталі, тому що «прямих переговорів немає».
Помічник турецького міністра закордонних справ дзвонив помічнику президента РФ Юрію Ушакову і зробив пропозицію від імені української сторони. Але Зеленський тут же заявив, що ніяких переговорів з Москвою бути не може.
Президент Ердоган на саміті БРІКС в Казані запропонував Путіну відновити діалог з Києвом з приводу відновлення зернового коридору і розмінування Чорного моря.
Путін і не проти, якщо Зеленський буде діяти за російськими інтересами: «Все має бути на користь Росії, я кажу прямо, без всілякої соромʼязливості, і має виходити з тих реалій, які складаються на полі бою».
Росія, Путін наполягає, не збирається йти на жодні розміни й робити поступки у вже завойованому. І в тому, що закріплено в її Конституції.
Спочатку київське керівництво має заявити, куди воно готове відступити, а потім Москва на щось погодиться. Можливо.
«План перемоги» президента Зеленського, поза жодними сумнівами, був розрахований на нинішню адміністрацію. Це була атака на президента Байдена. Безуспішна. В нього вже не було часу і можливостей знайти адекватну відповідь.