Що нам розповів Андрій Хливнюк?
На його піснях виросло не одне покоління як українців, так і росіян. Зараз ці фанати опинились по різні боки фронту. Хтось встав пліч-о-пліч з улюбленим співаком боронити країну. А хтось взяв до рук зброю і перетворився на ворога, від якого і доводиться захищатись. Інтервʼю з фронтменом гурту "Бумбокc" можна дивитися, читати, а ось – короткий переказ нашої розмови:
Про росіян, які йдуть воювати: Мені шкода їх. Я зневажаю їх. Вони не зрозуміли ні чорта. Ці люди приходять вбивати вас за гроші, а не за те, які ви – хороші чи погані. Їм байдуже, хто ви – українці, чехи, росіяни… Їм по цимбалах. Те, що у них є якась умовна надмета – "Великая Россия", – це нічого не значить, тому що вони тієї величі не сподіваються отримати. Вони хочуть просто отримати частину вашої власності: хтось – ваше тіло, хтось – вашу хату, хтось – ваші гроші, землю, владу… Ця війна про те, що для значної кількості варварів автомат Калашникова став соціальним ліфтом. Війна добра і зла. Не тільки екзистенційна.
Про "хороших росіян": Допоки так звані "хороші росіяни" не зрозуміють, у чому суть цієї боротьби, що це – не "війна Путіна проти України", як вони стверджують, нам з ними немає про що говорити.
Про бойові завдання: Я не пишаюся знищеннями цими. Мені це не приносить задоволення. Я можу робити цю роботу, але я від неї не кайфую. Якщо мені вдається знищити техніку, знищити засоби, якщо наш ворог зупинився без зброї і був змушений піти, мене це максимально влаштовує. Якщо мені вдається знищити якихось затятих катів, які їдуть сюди за гроші – СОБРівців чи ФСБешників, – я тішуся, але не настільки, як інші бійці, які можуть стрибати аж до неба. Я їх розумію, я їм дуже-дуже за це вдячний, але я не можу ще себе перебороти – мене це не радує. Мені це не в кайф.
Про опанування військової справи: Я навчився це робити, непогано виходить, все добре, але хотілося б не займатися цим. Не складно. Немає нічого складного. Складно форсувати Дніпро і бути на Кринках під концентрованими ворожими обстрілами. От там складно. Чого ви чекаєте, друзі призовного віку, хлопці, чоловіки? Вчіться чомусь. Треба вчитися зараз. Не чекайте повістку. Навчіться тому, що врятує потім вам життя, що збільшить ваші шанси.
Про те, як закінчиться війна: Ця боротьба триває, і ніякий Байден, ніякий інший президент іншої країни її не завершить. Швидше за все, нам з вами доведеться завершувати це самим. Дуже хотілося б, щоб відбулися якісь переговори і нам повернули всю нашу землю, але ні, так не буде. Тільки сила зупинить цю орду. На жаль. Дадуть нам на це зброї – супер. Не дадуть – доведеться самотужки це робити.
Про ставлення до військових: Людина на нулі – найважливіша на сьогоднішній день людина в державі. Не повинно існувати більш впливових людей, ніж людина на нулі. Не може бути в бюджетників більших зарплат, ніж у воїна, у бійця, який тримає позиції. Не може бути щось в тилу, чого немає на фронті. Так не повинно бути. Це – ненормально. Це нас може привести до катастрофи.
Про життя в тилу: Боляче заїжджати в тил і бачити люксові автівки 2024 року випуску. Боляче. На клуби мені байдуже. Я розумію, що людям потрібно відпочивати. Хочеться повертатися в живі міста. Це – нормально. Але якісь моменти дуже дратують. Наприклад, запитання: "Ну, що там? Коли це все скінчиться вже?". Долучіться, і скінчиться швидше! Все дуже просто.
На його піснях виросло не одне покоління як українців, так і росіян. Зараз ці фанати опинились по різні боки фронту. Хтось встав пліч-о-пліч з улюбленим співаком боронити країну. А хтось взяв до рук зброю і перетворився на ворога, від якого і доводиться захищатись. Інтервʼю з фронтменом гурту "Бумбокc" можна дивитися, читати, а ось – короткий переказ нашої розмови:
Про росіян, які йдуть воювати: Мені шкода їх. Я зневажаю їх. Вони не зрозуміли ні чорта. Ці люди приходять вбивати вас за гроші, а не за те, які ви – хороші чи погані. Їм байдуже, хто ви – українці, чехи, росіяни… Їм по цимбалах. Те, що у них є якась умовна надмета – "Великая Россия", – це нічого не значить, тому що вони тієї величі не сподіваються отримати. Вони хочуть просто отримати частину вашої власності: хтось – ваше тіло, хтось – вашу хату, хтось – ваші гроші, землю, владу… Ця війна про те, що для значної кількості варварів автомат Калашникова став соціальним ліфтом. Війна добра і зла. Не тільки екзистенційна.
Про "хороших росіян": Допоки так звані "хороші росіяни" не зрозуміють, у чому суть цієї боротьби, що це – не "війна Путіна проти України", як вони стверджують, нам з ними немає про що говорити.
Про бойові завдання: Я не пишаюся знищеннями цими. Мені це не приносить задоволення. Я можу робити цю роботу, але я від неї не кайфую. Якщо мені вдається знищити техніку, знищити засоби, якщо наш ворог зупинився без зброї і був змушений піти, мене це максимально влаштовує. Якщо мені вдається знищити якихось затятих катів, які їдуть сюди за гроші – СОБРівців чи ФСБешників, – я тішуся, але не настільки, як інші бійці, які можуть стрибати аж до неба. Я їх розумію, я їм дуже-дуже за це вдячний, але я не можу ще себе перебороти – мене це не радує. Мені це не в кайф.
Про опанування військової справи: Я навчився це робити, непогано виходить, все добре, але хотілося б не займатися цим. Не складно. Немає нічого складного. Складно форсувати Дніпро і бути на Кринках під концентрованими ворожими обстрілами. От там складно. Чого ви чекаєте, друзі призовного віку, хлопці, чоловіки? Вчіться чомусь. Треба вчитися зараз. Не чекайте повістку. Навчіться тому, що врятує потім вам життя, що збільшить ваші шанси.
Про те, як закінчиться війна: Ця боротьба триває, і ніякий Байден, ніякий інший президент іншої країни її не завершить. Швидше за все, нам з вами доведеться завершувати це самим. Дуже хотілося б, щоб відбулися якісь переговори і нам повернули всю нашу землю, але ні, так не буде. Тільки сила зупинить цю орду. На жаль. Дадуть нам на це зброї – супер. Не дадуть – доведеться самотужки це робити.
Про ставлення до військових: Людина на нулі – найважливіша на сьогоднішній день людина в державі. Не повинно існувати більш впливових людей, ніж людина на нулі. Не може бути в бюджетників більших зарплат, ніж у воїна, у бійця, який тримає позиції. Не може бути щось в тилу, чого немає на фронті. Так не повинно бути. Це – ненормально. Це нас може привести до катастрофи.
Про життя в тилу: Боляче заїжджати в тил і бачити люксові автівки 2024 року випуску. Боляче. На клуби мені байдуже. Я розумію, що людям потрібно відпочивати. Хочеться повертатися в живі міста. Це – нормально. Але якісь моменти дуже дратують. Наприклад, запитання: "Ну, що там? Коли це все скінчиться вже?". Долучіться, і скінчиться швидше! Все дуже просто.