Ірванець (ОІ): Це книжка про моє Рівне, це така терапія, де я вбиваю Гітлера і путіна, як Тарантіно робить це у кіно. Але передусім, це книжка для рівнян.

Андрухович (ЮА): якби я взявся таке писати про своє місто, я б не назбирав стільки історичних осіб: у тебе і Бальзак, і Самчук, і Теліга, і так далі.

Хіба от, у шпиталі Станіславова лежав поранений молодий солдат райху, звали його Генріх Белль, він писав листи до дружини. Він відвідував тут кіно і з його листів можна дізнатися які фільми показували у окупованому німцями місті. Своє перше видане оповідання він написав тут і назвав його "Між Львовом і Чернівцями". Редактор не пропустив цю назву і воно увійшло в історію, як оповідання "Поїзд точно за розкладом". Чисто німецька назва, яка нині не правдива стосовно німецьких поїздів.

ЮА: Ну а чому у цій книжці так багато котів?
ОІ: Ми ж з тобою вже говорили, що люди діляться на котячих і псячих. От ти відносишся до псячих, а твоя родина ще ж і до кролячих. (всі сміються, Ірванець пояснює). Це правда, я їхній друг, мені Софія підписала книжку: «Олександрові Ірванцю, другові мого тата і кроля».

ОІ: їздив вашим міським тролейбусом, гарно оголошуєш зупинки!
ЮА: це ти не всіма маршрутами мав змогу проїхатись. Моє улюблене оголошення таке: «Наступна зупинка – міське кладовище. Кінцева.»