Був незвичайно холодний ранок, коли я приїхав. Так, було холодно. Бо од півночі встав лютий ворог, ясний і гострий, як меч, і світив льодяним оком, і гнав диханням дими по небу, а по снігу—їх чорні тіні. Сонце стояло якесь безпомічне і нерішуче. Боялось навіть моргнути. Пригнічений сніг міцно припав до землі, гладенький, покірний. Тікали кудись люди і коні, тікали дими, тікала біла пара з людей і з худоби, так наче жорстокий ворог гнався за ними. Мені не було страшно. Було цікаво. Оглядав город, тепер мені близький так, як могила, город, в якому будинки збились у масу, як вівці у холод, мужчини сивими стали з морозу, а обличчя жінок цвіли як мак.

✍️📚 Михайло Коцюбинський «Невідомий», лютий 1907

Оце сьогодні вранці я таким побачив столицю, присягаюся. І до речі, часом думаю, що у Києва взагалі немає станів, які свого часу не описав Коцюбинський. Вічно мене тут переслідує, а я і радий.

👩‍🎨🎨 Ігор Мосійчук «Зима», 2018

Думаю, що зима — найулюбленіша пора року великого аквареліста, він малював її, здається, найбільше. Покажу ще декілька робіт у коментарі. 👇