ꑭ ᴠᴀʟʜöʟʟ ✙

Міністр оборони Польщі назвав «провокацією» прапори УПА, встановлені на передані БТРи.

Ні дня не служивший польський міністр оборони Косіняк-Камиш, який кожного разу впадає в паніку, коли заходить мова про можливість розгортання польських військ в якості миротворців на сході України, може самостійно приїхати до України, пройти КМБ, стати механіком-водієм та встановлювати на свій БТР який завгодно прапор, хоч райдужний. Гадаю, в цьому конкретному випадку українці проти не будуть, при умові належного виконання Камишем своїх обов'язків зі своїм прапором.

Цей Камиш, до речі, раніше постійно нагадував нам про ліквідацію ОУНівцями українофобів-голодранців на Волині. Ні з цього приводу, ні з приводу цієї заяви про "провокацію", Камиш так і не отримав такої заяви, на яку б заслуговував, хоча б від нашого МЗС. З таким рівнем суб'єктності та компетентності українських дипломатів не варто потім дивуватися, що Україну ніхто не поважає хоча б на рівні якогось Ізраїлю, про який нам постійно розповідають.

☠️ @vallholl

😆👍🏻

☠️ @vallholl

🙏🏻🙏🏻🥴

☠️ @vallholl

🌲 Зимовий Сонцеворот в балтійський традиції.

Центром світогляду давніх індоєвропейців завжди був вогонь. Вогонь є першою стихією, яку людина приборкала для своїх потреб. Так і у балтів, візантійські та арабські історики та географи відзначали, що прибалтійські народи шанували силу та могутність вогню, багато старих балтійських звичаїв пов'язані з його надприродним походженням.

Волочення колоди — один із найцікавіших балтійських звичаїв, який у Литві називать Blukio Vilkimo, та Bluka Vilkšana в Латвії. Селяни натягували мотузки на товсту дерев’яну колоду чи пеньок і тягнули його по селу, обходячи кожне подвір’я. В кінці села урочисто розводили багаття і спалювали колоду. 12 чоловік одягали костюми та маски міфічних істот, та танцювали навколо вогнища.

Вважалося, що коли люди тягли колоду селом — вона збирала всі недуги та нещастя, а її згоряння символізує смерть старого світу. Коли старий світ помре — потрібно буде звільнити місце для нового. Коли колода спалюється, звільняється вогонь життя, допомагаючи Всесвіту оновитися.

☠️ @vallholl

🍃 Сатурналії.

В римській традиції на Зимовий Сонцеворот відзначалися свята на честь Сатурна, з ім'ям якого пов'язувалося запровадження землеробства. На час сатурналій припинялися всі роботи, раби сідали до столу разом із своїми панами. В ці дні зникала будь-яка ворожнеча, відкладалися суди й виконання вироків над засудженими, у цей час навіть не годилося обмірковувати воєнні плани.

Обрядова сторона свята мала споконвічно римський характер. Публічне святкування починалося жертвопринесенням перед храмом Сатурна на форумі, потім влаштовувався релігійний бенкет, в якому брали участь сенатори і вершники, одягнені в особливі шати. Особисте святкування, у сім'ях, починалося також з жертвопринесення — заколювали свиню, після чого слідували веселощі, причому друзі та родичі обмінювалися подарунками.

Приміщення, будинки та зали, прикрашали плющем та падубом, а імператори в ці дні влаштовували пишні ігри. Усюди панували веселощі, палили свічки, вибирали «королеву балу» та «царя сатурналій». Люди обмінювалися подарунками, серед яких, окрім іншого, фігурували cerei — воскові свічки, та sigillaria — зроблені з теракоти чи тіста фігурки. Перші служили символом того, що свята сатурналій припадали на час Зимового Сонцестояння. Другі були пережитком обряду жертвопринесення Сатурну.

Святкові розваги тривали до 5-7 днів. Відома фраза io Saturnalia, яка була характерним сезонним вигуком або привітанням під час свята. Повного опису сатурналій немає, але однією з найбільш змістовних робіт на цю тему є пам’ятний вірш римського письменника Публія Папіна Стація, який описує Сатурналії, організовані імператором Доміціаном, які проводилися в амфітеатрі в Римі.

За свідченням письменника, свято розпочиналося рано-вранці з солодкої випічки з фініками, сливами, інжиром, яблуками і грушами. Випічку людям розкидували з мотузки, натягнутої над амфітеатром. Присутні на святі несли кошики з хлібом та розкішні страви. На арені билися гладіатори, загиблих Сатурн приймав як жертв. Ввечері натовп захоплено вигукував подяку імператору.

☠️ @vallholl

🌪 Зимовий Сонцеворот в кельтській традиції.

Зимове Сонцестояння було одним із найважливіших моментів у річних циклах культур неолітичного періоду. Це підтверджується наявністю пам'яток пізнього неоліту та Бронзового віку. В цей день промені Сонця проникають у тунель Ньюгрейджа довжиною 21 метр, і заповнюють золотим світлом внутрішню камеру. Триває це явище всього 15 хвилин на рік. В Стоунхенджі Великий Триліт споруджено за межами центру монумента, і його гладкі плоскі камені першими зустрічають сонце Середини Зими.

У традиціях друїдів цей день відомий як Албан Артан, що валлійською означає «Світло зими». Це був час, коли архетипічний Король Холлі, який править від Середини літа до Середини Зими, зазнає поразки від Короля-Дуба, який править від Середини Зими до Середини Літа. Омела також є символом зимового сонцестояння, оскільки друїди вважали цю рослину вічно зеленою, що означало для них продовження життя протягом холодної темної зими.

Для проведення ритуалу Вогню одні друїди зрізали з дерев вічнозелену омелу та роздавали на знак благословення людям, інші знаходили серед опалого мокрого листя дубові поліни. Розпалювали на високому пагорбі велике багаття – кидали туди і омелу, і дерево. Старе горіло, щоб дати місце новому, молодому. Рано-вранці, коли вставало Сонце, багаття вже догоріло. Кожен підходив до вогнища, брав у оберемок вугілля і попіл, обмазував собі обличчя, руки.

Також відома традиція полювання молодих хлопців на птицю, кропив'янків, можливо, свого роду, імітація полювання Дикого Гону. Полювали доти, доки не зловлять чи доки не уб'ють. Якщо птаха було вбито, хлопчики несли його в місто і співали пісню, щоб зібрати пожертвування для проведення танців і свята. В обмін вони часто давали пір'їнку кропив'янка на вдачу. У центрі площі встановлювали стовп, який прикрашали вінками, квітами та стрічками. Коли на вершину поміщали кропив'янка, довкола стовпа починалися танці.

Друїди використовували кропив'янків у дивінаціях, і по польоту цих птахів передбачали майбутнє. Є відомості, що друїди називали кропив'янка «Королем Птахів». Але з кропив'яниками є багато асоціативних легенд. Наприклад, згідно з однією з них, кропив'яники несуть відповідальність за бій, програний ірландцями вікінгам, тому що вони зрадили ірландців і били крилами по щитах. Можливо це і є причиною того, що їх ловили.

☠️ @vallholl

❤️‍🔥 Коляда.

У давніх слов'ян напередодні дня Зимового Сонцестояння до хати міг зазирнути дивний і страшний гість — Карачун. Також відомий як Корочун — це, ймовірно, одне з імен Чорнобога або одна з темних іпостасей Велеса. Корочун — король морозу, холоду, мороку, що "корочує" день. Це символ року, що минає. Злий дух, який так і прагне забрати життя, особливо у тих, хто ще зовсім молодий. В різних слов'янських мовах подібні слова означають як одну із назв свята, так і Колядний пиріг, і навіть раптову смерть.

Не вітер виє — Карачун завиває. Не дерева тріщать від морозу – це Карачун б'є по них своєю палицею. Карачун був антропоморфним втіленням морозу у вигляді величного, наче ялини та сосни, високого сивого старця з довгою бородою. З палицею — незмінним атрибутом войовничого і мудрого духу, цей атрибут може символізувати і жезл правителя, і спис. Загалом, у будь-якому випадку, це символ влади, в його руках здатної обернутися, скоріше, покаранням.

Але наставав ранок, Карачун не приходив, Карачун помирав до наступного року. Починалася Коляда. У ці дні, ніби прощаючись з роком, ходили в гості, приносили подарунки, рядилися в химерні шати, одягалися у вовняний одяг, щоб бути схожими на жителів лісу. Стрибали через багаття, запускали вогняне колесо, танцювали навколо вогнища, співали колядки і ворожили. Їжу їли, приготовану на особливому, "живому вогні" — добутому тертям дерев об дерево.

Важливою частиною свята було колядування — вбрання костюми справжніх і міфічних тварин, підбирання масок і ходіння з піснями по дворах. Колядників скрізь зустрічали привітно, це було запорукою того, що майбутній рік стане щасливим. В подяку за пісні колядуючих обдаровували частуванням, ті у відповідь обсипали господарів зерном — символом врожаю, на щастя і благополуччя. Колядували, традиційно, діти.

Пісні-колядки найчастіше зустрічаються у східних слов'ян — це ніщо інше як побажання благополуччя будинку і прохання про взаємний обмін подарунками. Але відповідності колядкам є і у словаків та чехів — koleda, словенців — kolednica, coleda, сербів та хорватів — koleda, kolenda. Давні слов'яни також вірили, що в ці поворотні дні вода в річках і джерелах отримує цілющу силу, а боги розсипають щедрі дари всьому світу — все з чим звернешся до відкритого неба неодмінно збудеться.

☠️ @vallholl

❄️ Йоль.

Одне з найдовших та найважливіших свят Колеса Року в германській традиції. Час великого бенкету, сповнені темрявою довгі ночі та короткі дні. Точна етимологія слова Йоль невідома. Швидше за все, це слово походить від праіндоєвропейського кореня зі значенням «крутитися», «колесо», яке в давньоанглійській виглядало як geol, а в давньоскандинавській jol. Традиційно Йоль святкують 13 ночей.

Перша Ніч Йоля – Módraniht, Ніч Матерів, починається з ночі того дня, що йде перед Сонцестоянням. За свідченням Беди, ця традиція була відома у англосаксонських племен. Вона була присвячена ритуалам, пов'язаним з богинею Фрігг, з родючостю та вшануванням матерів сімейств. Це вечір домашнього свята, цього вечора прийнято припиняти до завершення Йольтіда всі роботи, окрім найважливіших, дарувати подарунки близьким, славити богинь.

Після Ночі Матері слідує ніч Зимового Сонцестояння – найдовша ніч року, свято Йоля. Це зустріч нового життєвого циклу, ознаменованого народженням молодого Сонця. В будинку має горіти Йольське поліно. Золу збирали, а наступного Йолю розкидали її зі словами про майбутній врожай. Сам будинок вже має бути прикрашений ялиновими гілками та Вінками Йоля, які символізували собою Іґґдрасіль. Форма «колеса часу» для вінка обрана не випадково, це символізує злиття кінця року та його початку, смерть та оновлення, циклічність часу.

В цю ніч з дому виходити не можна. З інших світів Одін веде свій Дикий Гін, щоб забрати те, що йому належить. Побачити в цю ніч Одіна з його світою вважалося до нещастя. Священними вважаються й наступні ночі Йоля. Традиційно в Йоль їли м'ясо кабана, оскільки символом Сонця є кабан Фрейра, який біжить небом зі своєю золотою щітиною, і там, де він знаходиться —ніколи не буває темно.

Спечені на Йоль солодощі слід ставити прямо на стіл. Їх не можна їсти доти, доки не закінчиться свято, щоб могли насититися в першу чергу ті мертві, які відвідали свято. У завершальну ніч Йолю проходить бенкет, відбуваються передбачення про вже сплетене Норнами. На ранок слідує так зване «вигнання Йоля» — все оздоблення знімається, а всі гості з інших світів вирушають додому. Остаточно настає новий цикл.

☠️ @vallholl

🌍 Зимовий Сонцеворот.

Щороку в грудні настає момент, коли Сонце проходить для Північної півкулі через найпівденнішу точку екліптики, або в Південній півкулі через саму північну. Висота Сонця над горизонтом у момент Зимового Сонцестояння мінімальна серед верхніх кульмінацій Сонця для всіх днів цього року. День Зимового Сонцестояння — найкоротший на рік, а ніч — найдовша. Після, Сонце звільниться від похмурих пут минаючого року, почне світити яскравіше, підніматися вище, настане нове життя.

Зимове Сонцестояння було одним з особливих дат в житті давніх індоєвропейців, наші предки завжди звертали увагу на дні, відзначені природою. Це час найважливішого перелому. Кінець темряви, початок світла, початок відродження. Але це також час, коли темрява ще надзвичайно сильна. Зимовий Сонцеворот пов'язаний з ідеєю кінця старого і початку нового, з чарівною точкою буття, коли смерть перетворюється на життя, загибель відчиняє ворота до безсмертя.

Цього року Зимове Сонцестояння припадає на день 21 грудня, а святкування Сонцевороту — на ніч з 21 по 22 грудня. Архітектори знаменитого Стоунхенджа спроектували його так, що головна вісь цього храму-календаря йде від точки, де встає Сонце в день Літнього Сонцестояння, до точки, де відбувається захід сонця в день Зимового Сонцестояння. Густі ліси Галлії, Британії, Ірландії в цей час наповнювалися тріском ламаючихся гілок. Друїди в довгих шатах, з химерними татуюваннями починали свої ритуали.

Давні слов'яни чекали на появу Володара морозу, холоду, мороку, символа року, що минає. А потім починали довгий період святкувань, вбирались в костюми реальних і міфічних тварин, влаштовували ігрища, ворожіння, стрибали через багаття, запускали вогняне колесо, вживали ритуальну їжу та співали колядки. Колядки були присвячені як вшануванню новонародженого сонця, так і культу предків. У ці дні, ніби прощавалися з роком, показуючи, що зима і морози зовсім не страшні.

Германці зустрічали Ніч Матерів — шанували богинь-покровительок, богинь родючості та матерів сімейств, а потім починали довге святкування середини зими, ще 12 ночей Великого Йолю. Проводилися співи язичницького гімну, благословення дерев, спалення йольського поліна, прикраса йольського дерева, обмін подарунками, поцілунки під омелою. В цей же час, у сутінках святкування зимового Сонцеворота, вихором крижаної бурі скаче Одін, і веде за собою Дикий Гін.

У день зимового сонцестояння в Стародавній Греції Аїду було дозволено вибратися з тіснин підземного царства і піднятися на Олімп. Греки відзначали Посидею — свято на честь морського Бога Посейдона, проходила процесія з цього приводу. У Римі починалися Сатурналії, коли багато їли, пили та веселилися, коли громадські справи припинялися, учні звільнялися від занять, злочинців заборонялося карати а раб на декілька днів міг перетворитися на пана.

В кожній індоєвропейській традиції це час оновлення, коли вся нечисть вирує, а духи смерті вириваються на поверхню землі, це крах колишнього темного помираючого світу, загибель старих жорстоких Богів, схід нового Сонця, поява нового життя, нових Богів, нового щастя — у цьому сенс всіх обрядів, які завжди проводили наші предки в день Зимового Сонцестояння.

☠️ @vallholl

❄️ Дикий Гін Одіна.

Міфи Європи в унісон розповідають, як в особливий час року світом проноситься велика і моторошна процесія. Одін, Вотан, Воден, як кажуть, носиться по землі зі своїм військом вершників, можливо військом Ейнхеріїв, в Святкові дні Середини Зими, збираючи душі людей. Якщо хтось зустрінеться з ними — потрапить до іншого світу. А якщо заговорить — може загинути.

Вважалося, що поява такого війська передує трагічним подіям, катастрофам, та настанню катаклізмів. Дикий Гін відображає боротьбу між життям і смертю, між світлом і темрявою, між порядком та хаосом. Кожен учасник цього гону є втіленням якогось аспекту людської природи і разом вони створюють дивовижне видовище, що викликає страх і благоговіння.

Вовки, схожі на собак, мчать попереду. З їхніх пащ тече слина, здатна розплавити людське тіло. Загонщики, сидячи на своїх конях, йдуть за собаками. Вони кривляються, сміються та демонструють дивну поведінку. Їхня мета — залякати жертву, збити її зі шляху, звести з розуму. Але загонщики не вбивають, вони залишають цю роботу старшим мисливцям.

Вони є не лише воїнами, але й мають величну зовнішність, прекрасних коней і дивовижні обладунки. Їхні холодні і порожні погляди говорять про те, що вони не просто полюють, а й є смертоносними вбивцями. За мисливцями слідує сам король Гону, який викликає ще більше жаху та захоплення — Вотан. Він завжди знаходиться на своєму прекрасному восьминогому коні, а його плащ, усипаний зірками, створює враження, що він здатний огорнути весь світ.

Англосакси називали лідера Дикого Гону королем Герлою, з давньоанлгійської *Herela-Cyning, який вважався одним з втілень Водена. Інше ім’я, Герне, походить від давньонімецького Herr або Herren — майстер, оскільки Воден — Майстер полювання. Давньонімецьке Hēr ще означало «народний герой» та «благородний». Ці терміни походять від праіндоєвропейського *koi-ro — сивий, що є іншим іменем Водена — Hárbarðr, Сива Борода.

Є також легенди, які пов'язують Дикий Гін з Ейнхеріями. Наприклад, у народній казці з Нижньої Саксонії, Ганс фон Хакленберг був мисливцем, який жив у 16 столітті. Однієї ночі йому наснилося, що його вбив кабан. Наступного дня на нього напав кабан, але врешті-решт після тривалої боротьби, він переміг його. Після цього, він ударив ногою мертвого кабана так сильно, що бивень поранив ногу, і рана виявилася смертельною.

Після смерті від рани, отриманої від бивня кабана, Ганс Фон Хакленберг приєднався до Дикого Гону. У декількох інших легендах про Дикий Гін, ціллю примарних мисливців також є кабан. В іншій старішій легенді, один лісоруб приєднався до Дикого Гону і два тижні був відсутній, соливши м’ясо кабана. Цих усіх кабанів часто ототожнюють з Сегрімніром — кабаном, якого з’їли Ейнхерії.

☠️ @vallholl