ми віримо страшніше не буде і вже не рахуємо стіни й гроби
ми стали усі дещо інші але такі ж вільні якими були
тепер нам вічно сміятись як хлопчині з роману віктора гюго
не потрібен дозвіл вбивати аби вирвати з себе імперське нутро
ми витнемо вас як ліпоми як крони старі що огляд псують
за вітер і трави і води ми завжди усміхнені завжди в строю
розшифруйте свої ящики чорні й заберіть вже нарешті тіла
в полі кров пускає коріння і чорнозем грає у кості

весна

все за графіком