Останнім часом зустрічаю багато прикладів страху прийняти неприємні події у житті.

Люди бояться емоцій, які начебто прийдуть у момент визнання та прийняття реальності.

Все це призводить до певного «застрягання» у фантазіях іншого минулого або майбутнього, румінації, різних видах уникання.

Ця ментальна пастка ставить життя на паузу, хоча людина думає, що таким чином вона собі допомагає.

У мене до вас питання:

- чи впізнаєте ви себе у цьому повідомленні?

- чи цікаво вам дізнатись як з цим працювати і що робити у таких випадках?