Якщо я буду себе критикувати, це допоможе мені стати краще! Якщо я буду себе критикувати, то зможе легше сприймати критику від інших. Якщо я буду себе критикувати, то захищусь від неприйняття, покинутості та емоційного болю.
Кожне із цих тверджень – самообман. І якщо ви вірите у подібне, то ваше життя наповнене стресом та страхом, який ви створюєте собі самостійно.
До чого призводить самокритика
Наш мозок не розрізняє уявну загрозу, загрозу у вигляді думок та реальну загрозу. Кожна самокритична думка запускає у дію “систему небезпеки”. Це одна із трьох психологічних систем, що працюють у нашому мозку.
Система небезпек працює на кортизолі та адреналіні, запускає процес стресу у нашому організмі. Все це переводить нас у стан страху, захисту та режиму “виживання”.
Кожного разу, коли ви критикуєте себе – ви створюєте собі уявні умови, які мозок зчитує, як справжню небезпеку. Мотивація за допомогою різкої самокритики схожа на мотивацію “бити себе бейсбольною битою”, вона може спрацювати, но життя перетворюється у пекло.
Звідки голос самокритика
Із досліджень ми знаємо, що діти, які ростуть із занадто жорстокими, критикуючими та постійно незадоволеними батьками – виростають з потужною самокритикою всередині.
Як правило, голос внутрішнього критика, це голос авторитетного дорослого, що виховував у дитинстві. У мене, це голос батька.
Крім цього, у формування способу спілкування до себе відіграє тип привʼязаності. (Безпечна, уникаюча, тривожна, змішана. Теорія прив’язаності Джона Боулбі)
Що з цим робити
Спершу, усвідомити, прислухатись та почути вашого внутрішнього критика. Подивитись на нього зі сторони, без оцінки та суджень.
Далі, дати йому місце і прийняти те, що колись він вам допомагав. Допомагав, бо іншого способу із собою розмовляти у вас не було. Але зараз, він перестав служити і на його заміну має прийти новий голос.
Задача кожної людини стати собі мудрим дорослим у своїй голові, який: підтримує, розуміє та співчуває. Цей шлях може зайняти роки перевиховання себе. Але, кожна секунда витрачена на це – того варта.
Кожне із цих тверджень – самообман. І якщо ви вірите у подібне, то ваше життя наповнене стресом та страхом, який ви створюєте собі самостійно.
До чого призводить самокритика
Наш мозок не розрізняє уявну загрозу, загрозу у вигляді думок та реальну загрозу. Кожна самокритична думка запускає у дію “систему небезпеки”. Це одна із трьох психологічних систем, що працюють у нашому мозку.
Система небезпек працює на кортизолі та адреналіні, запускає процес стресу у нашому організмі. Все це переводить нас у стан страху, захисту та режиму “виживання”.
Кожного разу, коли ви критикуєте себе – ви створюєте собі уявні умови, які мозок зчитує, як справжню небезпеку. Мотивація за допомогою різкої самокритики схожа на мотивацію “бити себе бейсбольною битою”, вона може спрацювати, но життя перетворюється у пекло.
Звідки голос самокритика
Із досліджень ми знаємо, що діти, які ростуть із занадто жорстокими, критикуючими та постійно незадоволеними батьками – виростають з потужною самокритикою всередині.
Як правило, голос внутрішнього критика, це голос авторитетного дорослого, що виховував у дитинстві. У мене, це голос батька.
Крім цього, у формування способу спілкування до себе відіграє тип привʼязаності. (Безпечна, уникаюча, тривожна, змішана. Теорія прив’язаності Джона Боулбі)
Що з цим робити
Спершу, усвідомити, прислухатись та почути вашого внутрішнього критика. Подивитись на нього зі сторони, без оцінки та суджень.
Далі, дати йому місце і прийняти те, що колись він вам допомагав. Допомагав, бо іншого способу із собою розмовляти у вас не було. Але зараз, він перестав служити і на його заміну має прийти новий голос.
Задача кожної людини стати собі мудрим дорослим у своїй голові, який: підтримує, розуміє та співчуває. Цей шлях може зайняти роки перевиховання себе. Але, кожна секунда витрачена на це – того варта.