UNUS CONTRA OMNES

«І коли в когось із них народжується син, то на нього кладуть меч, а батько при цьому каже: «Немає в тебе нічого, крім того, що сам ти добудеш цим мечем».

«Від края нігтів декого з них до самої шиї можна бачити зібрання картин (= татуювання): дерев і тому подібного»

«Руси - величний народ, тілобудова їхня могутня й сила велика. [Під час війни] вони не відають про відступ і жоден з них не вдасться до втечі: він або вб’є, або буде вбитий сам. [У поході] кожен з них несе на собі зброю а також причіпляє до себе різні ремісничі знаряддя – сокири, молотки, пили й таке інше. Б’ються вони зі списом і щитом, мають при собі меч, палицю й рід кинджала. Воюють, зазвичай, пішими, особливо коли бувають прибульцями»

«Руси багаточисленний народ, а засобом свого існування вони вважають меч... Народ їхній сильний і могутній. Вони ходять з метою набігів у найвіддаленіші місця... Їхні хоробрість і мужність загально відомі. Навіть один з них дорівнює [у бою] багатьом [воїнам] з інших народів. Якби в них були коні і вони б зробилися добрими вершниками, вони б стали загрозою цілому людству».

«У них (русів) є цар, який зветься «хакан-рус»... І якщо один з них підійме справу проти іншого, то кличе того [на суд] до царя, перед яким вони ведуть суперечку. І коли цар виносить вирок, то його всі повинні дотримуватись. Якщо ж вирок царя виявиться незадовільним для обох сторін, то за його (царя) наказом, беруться до вирішення справи мечами... Суперники вступають у двобій і хто переможе, той і виграє суд».

«Країна Рус. Це величезна земля і в ній багато міст (поселень). Між містами там дуже великі відстані. Там живе великий народ з числа язичницьких. І нема в них закона і немає царя, якому б вони підкорялись. В їхній землі є золоті копальні. В країну цю не прибуває ніхто з чужинців, бо їх там вбивають. Країна оточена горами і виходять з цих гір численні джерела проточної води...».

«Між слов’янами перелюб є дуже поширеним. І якщо дівчина полюбить чоловіка, то [вільно] з’єднується з ним. Коли ж [чоловік] бере собі жінку (одружується), а жінка виявляється незайманою, то живе з нею. Якщо ж виявиться, що вона не вберігла дівочість, то [чоловік її] продає і каже: «Якби в тобі була гідність, то ти зберегала би себе». Якщо ж заміжня жінка вчинить перелюб, то чоловік вбиває її, не слухаючи жодних вибачань».

«Вони (слов’яни) спалюють своїх небіжчиків тому, що вклоняються вогню».

«...У будівлі знаходився великий істукан у вигляді старого чоловіка з палкою у руці, якою він рухає кістки мерців у могилах. Під правою його ногою знаходяться зображення різноманітних мурах, під лівою – зображення чорних воронів та інших крилатих істот. Також [можна там бачити зображення] дивних ефіопів і чорних людей.»

«Вони ходять з метою набігів у найвіддаленіші місця, плавають на кораблях в Хoзарському (Каспійському) морі, захоплюють [купецькі] кораблі і відбирають товар. Йдуть вони також і на Константинополь, у море Найтас (Чорне) і у затоку, що впадає в нього... Навіть один з них дорівнює багатьом бійцям з інших народів».

Арабські історики аль-Муккадасi, Гардизі, Ібн Русте, Ібн Мискавейх, Ібн-Фадлан, аль-Ганафі, аль-Марвазі, аль-Масуді про Русів.

1000 діб як сучасність подарувала нам змогу віднайти сенс. 1000 днів тому в мене не було жодного питання «що мені вдіяти?». Була лише одна думка: «тепер я точно знаю, де я повинен бути і що повинен робити». І все виявилось не дарма. Ні ротації в АТО, ані ідеологічне просвітництво, ані жага до величних подій і сум рутини передвоєнних часів. 1000 днів назад я ще раз обрав те, що безсвідомо обрав ще дуже давно. Тішу себе думкую, що Fortes Fortuna Adiuvat. І тому Боги воліють, щоб я досі був жив. Бо попереду те, що і позаду. Боротьба, тривалістю в вічність.

Якщо ви киянин або будете в Київі цими датами, обовʼязково прийдіть на цей захід та донесіть до місцевої фауни свою думку, стосовно їх перверсій.

Для того, щоб володіти формою, деяка річ повинна проявляти себе, діяти. Визначенням наділенності формою - є акція. Щоб мати кордони, визначення, щоб розуміти, що є щось в собі і щось поза тим, що ти є - повинно діяти. Проявлення річчі у просторі, інтеракція із навколишніми речами, і дає розуміння тому, чим є вона, а чим вона не є. Тобто бездіяльність = безформність. Звідси термін аморфності здобуває цікавого сенсу.

Іноді буває, що перед засинанням Арістотель таки досягає мого розуміння.

Я не підтримую Трампа чи Харріс. Вони дійсно всі мутні. І перемога однієї із сторін поки що нічого не значить. Просто спостерігайте.

Як часто я пишу і як вважав Евола, найбільше благо війни - це перетворення особистості.

Якщо ми будемо казати про кінець війни і те саме «після», то важливими будуть 2 речі.

Перше - це зберегти і культивувати новий психоемоційний стан. Нову парадигму світосприйняття, нову систему цінностей. Важливо не втратити рішучість, не піддатись комфорту, не почати жаліти себе та своє життя.

Ми повинні памʼятати кожне поховання, кожне вбивство, кожне поранення і кожну смерть. Ми повинні не забувати страх і мужність, слабкість і силу, нескінченні посадки, зруйновані будівлі і ту саму презирливість до смерті, до життя, до усього «тилового». Життя тільки тут. Біля смерті. Справедливість тільки тут. Тільки там, де є ми.

Друге ж, що ми повинні культивувати і зберегти - це спільноти. Це вузькі кола побратимів. Тих людей, що робили разом речі, перелічені вище. Це вже не просто особистість, але вже організм. Це спілка людей, які разом дорівнюють чомусь більшому, ніж просто сума учасників.

Якщо люди особливого типу, що залишись такими, якими стали на війні, зберуться разом у спільноти, дух яких вони відчули на війні - ми переможемо увесь світ.

Слава Нації.