[☧]Чумацьким Шляхом

Український гетьман в Китаї.
•---------------------•
Доля Многогрішного після того, як його було усунуто з посади гетьмана є доволі цікавою та складною. Зокрема, Многогрішний з самого початку був засуджений до смертної кари в Москві, але в останній момент, вирок змінили на довічне заслання до Сибіру.

Там і почалось немов би нове життя для Многогрішного. Окрім того, що гетьман ніс прикордонну службу і очолював окремі загони, під час спроб бурятського народу визволитись з-під російського ярма, Многогрішному вдалось побувати в Китаї.

Перша вдала дипломатична місія Росії в Китай відбулась в 1686—1869 рр., яку очолив Головін Федор Олексійович. В його місії то і перебував Дем'ян Многогрішний, який знав латину на дуже високому рівні і виступав перекладачем.

Вся проблематика перемовин полягала в тому, що ні російська сторона ні китайська не були знайомі з мовою один одного, через що було вирішено проводити перемовини латиною. Зі сторони китайців перекладачем виступали єзуїти Ф. Жербійон та Т. Перейра.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

'https://t.me/addlist/3_b8bnWuWhRlNzVi' rel='nofollow'>Єдина Гетьманська Платформа —

Унітарне медійне об'єднання, що ставить за мету розповсюдження ідей українського самодержавства і самостійності. Долучайся та наближай контрреволюцію та Марш на Схід!
🇺🇦🇺🇦

"Наше завдання — залишити нашим нащадкам таку Україну, яку вони зможуть любити й якою зможуть пишатися."

'https://t.me/addlist/3_b8bnWuWhRlNzVi' rel='nofollow'>Єдина Гетьманська Платформа
Єдина Гетьманська Платформа
Єдина Гетьманська Платформа

Наскільки Юрась Хмельницький був поганим гетьманом?
•---------------------•
Позитивом відзиватись про періоди правління Юрася, сина славетного Богдана Хмельницького не доводиться, згадують його зазвичай лишень в негативному контексті.

Втім, згадуючи Юрія як гетьмана, варто розуміти, що насамперед, посідати роль керманича державою він навряд чи колись мав. Юрій був хворобливим дитям , якого не тягнуло до війни та військового мистецтва: навпаки, Юрась був здатною дитиною, але в сфері науки: гарно володів латиною до прикладу та відмінно навчався.

Втім, передчасна смерть в бою його старшого брата — Тиміша, змусило Богдана Хмельницького розглядати свого молодшого сина як наступника, наслідника династії Хмельницьких.

Будучи хворобливим, абсолютно не вмілим до керівництва, Юрась постійно потрапляв до сфери інтересів якоїсь політичної сили чи особистості, що лишень використовували славетне ім'я батька Юрія.
Знаходячись в тіні, від Юрія очікували такий самий успіх, як і від Богдана, що було вже неможливим, враховуючи в яких роках почав повстання сам Хмельницький і скільки на момент основних подій було його молодшому сину.

Тож, згадуючи Юрася Хмельницького, варто враховувати і те, ким він був сам по собі: скоріше вченим, аніж гетьманом.

•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Літопис Самійла Величка — як унікальна пам'ятка.
•---------------------•
Поруч з тим, що літопис Самійла Величка є одним із трьох основних, фундаментальних козацьких літописів, які допомагають пролити світло та безліч питань, стосовно періоду існування козацької держави — Гетьманату, він виступає також і джерелом для візуалізації тієї епохи.

В самому літописі є 16 малюнків, з яких один присвячений російському імператору Петру I, а інші — українським гетьманам.

Серед 15 зображень гетьманів є дещо унікальні, адже вони є першою візуалізацією самих постатей, як наприклад малюнки: Івана Виговського, Михайла Ханенка та Дем'яна Многогрішного.

Величко, автор літопису, був першим, хто зобразив до прикладу цих трьох осіб, саме вони послугували в майбутньому праобразом чи шаблоном для створення нині відомих вже портретів/зображень самих гетьманів.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Винна традиція козаків.
•---------------------•
Так склалось, що образ козаків нині неможливо уявити без горілки чи якоїсь медовухи, що доволі несправедливо, враховуючи те, що пияцтво не було постійною проблемою чи вадою, а серед алкогольних напоїв популярність мало також і вино.

Справді, вино поважали та цінували, воно мало продемонструвати статки та можливості власника і відповідно, виставляли його найчастіше на святкові столи. Вино було чи не одним з найулюбленіших напоїв особливо для козацької старшини та верхівки. Цікаво й те, що постала імпровізована ієрархія сортів вина, якої намагались дотримуватись задля більшого престижу.

В самій Україні були свої виноградники, особливо в Наддніпрянщині, втім вино, яке виготовляли з місцевих виноградників призначалось здебільшого для церковних потреб і не відрізнялось якоюсь вишуканістю, через щ його немов би обходили стороною (хоча, вино, яке виготовляли для Києво-Печерської лаври відзначають як вишукане і смачне). Перевагу надавали в першу чергу солодким сортам та мускатам. Пояснюється це "вимогами" епохи — загальною тенденцією на пошуки солодкого.
Серед них, найдорожчими і відповідно найпрестижнішими були французькі вина: біле мускатне вино, а також різновид бургундського білого, або ж червоного. Поваги та престижу вдалось знайти також і німецьким сортам — рейнвейн, сорт, який походив безпосередньо з Рейну.
Менш престижними вважались вина грецького та іспанського походження: канарсект, петроцимент, кіпрське вино.
Доступнішими ж вважались кримські та волоські вина. При цьому вина волоські замовлялись навіть без зазначення сорту винограду, а також великими партіями за дешеву ціну.

Щоб купити вино, потрібно було звертатись до торговців, що спеціалізувались по темі — південні сорти у греків та вірмен, західноєвропейські — переважно в польських чи українських купців, які в свою чергу, їздили до Гданська, Вроцлава чи Риги. Цікаво зазначити те, що зрідка вина продавались в маленьких бочках в комплекті з оригінальними бутлями, що б потім мати змогу їх розливати і зручніше зберігати.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

«Христос Ся Рождає»

В момент коли Янголи та Херувими потроху починають виднітися у небесах, коли Небесне Воїнство готується сурмити у радості народження їхнього вічного Бога, Його, що потім встане з могили й підніме нас, Його, коронованого мантією тортур та вінцем страждань, Його, що з милості Своєї потім обрушить небо і землю, море і все що в нім, потуги дотягнутися до Його руки тріюмфують.

Тепер під Його відкритим небом найбільшим гріхом буде відкинути наказ покоритися Його волі та віддати йому те, що людина вронила, щоб Він поніс це біля неї, з розбійницькою наглістю та Божественою любов'ю, до всякої перемоги, яку жадає людина в Його Ім'я.

Всі історії Євангелія, всі мурахи, які оселяються на шкірі по прочитанню див Христового шляху - одина зоря в небі, яка сповіщає прихід Царя Царів, переживання Марії, зустріч на Йордані, страта Хрестителя, вода у вино, а вино у кров, похід по воді (та по людським слабкостям), коронування на дереві (Розіп'яття на Хресті), тріюмф над смерттю - здійснюються, сповняються, збуваються зараз, з першою зорею.

Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
Нехай скаже ізраїль, бо навіки Його милосердя!
Нехай скаже дім Ааронів, бо навіки Його милосердя!
Нехай скажуть ті, хто боїться Господа, бо навіки Його милосердя!
У тісноті я кликав до Господа, і простором озвався до мене Господь!
Зо мною Господь, не боюся нікого, що зробить людина мені?
Господь серед тих, що мені помагають, і побачу загибіль своїх ненависників.

Хай мелодія Святкової Вечері нагадує гарцьовані звуки святкування у козацьких паланках, а вони про красу українського Різдва, в якому залито стільки крови синів України.

Хваліть Господа, бо навіки Його милосердя.

[☧]Єдина Гетьманська Платформа.
[☧]Рекрутинг.

Усик після сьогоднішньої перемоги над Таксоном Ф'юрі підійняв на ринзі шаблю Івана Мазепи, що зберігалася у Чернігівському музеї, звідки була попередньо доставлена до Ріяду, де відбувся бій.

Україно-молдавські відносини.
•---------------------•
Історія про те, як Тиміш Хмельницький був одружений з донькою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою, не є новою, про неї знають всі. Спроба перетягнути Хмельницького на свій бік Молдавське князівство зрозуміла та відома, а втім, козаки не вперше вже намагались це зробити.

Дійсно, молдавський трон приваблював козаків, а точніше саме князівство. Мати по сусідству союзну державу — завжди плюс, а тим паче ту, яку можна достатньо легко налаштувати проти Речі посполитої і якою можна фактично "прикриватись" від султана.

Цей інтерес свого часу, призвів до того, що відомий козацький отаман — Іван Підкова, очолив похід на Молдову, де разом з козаками, йому вдалось скинути з престолу просултанського господаря Петра IV Кульгавого, та зайняти його місце.

Довго правління козацького господаря не тривало — фактичний похід відбувся в листопаді 1577 року, а вже 1578 року, Підкова покинув Молдову під загрозою османського війська, що сильно переважало по кількості козацькі відділення.

Бій між козаками та турками не стався, але Підкову було схоплено на вимогу брацлавського воєводи, який діяв від імені короля речі посполитої.
Закінчилось життя Івана стратою у Львові, на очах у султанського посла та мешканців міста.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Natione Roxolani, religione Graeci, habitu Germani
•---------------------•

Народу руського, віри грецької, вигляду німецького

Ми вже згадували про "німецьких" найманців часів Хмельниччини, втім, їх наявність в регіоні була і до розгортання козацького повстання.

Зокрема, досліджуючи питання найманого війська в Війську Запорізькому часто доводиться звертатись до аналогів у складі армії Речі Посполитої, адже потрібних даних для дослідження поставленого питання в Гетьманщині майже немає.

Отож, в самому війську Речі Посполитої було наявне явище, коли посполите рушення — перетворювалося в "німців". Багато селян перетворювались дуже часто на "німців" — одягаючи їх однострої, та навчаючись їх тактикам ведення бою. Дійсно, утримувати переодягненого селянина в рейтара набагато дешевше, ніж взяти справжнього рейтара до війська.

Подібна практика існувала для всіх видів іноземних найманців, тож селяни Речі Посполитої дуже часто опинялись в надвірних військах чи особистих гвардіях, представляючи себе буцімто як найманців.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

«Німці» Козаччини.
•---------------------•
Військові конфлікти є обов'язковою складовою майже всіх конфліктів усіх часів. Хмельниччина, та навіть подальша боротьба України за незалежність — не є виключенням.

На території України перебувало чимало найманців, найперше згадуються Кримські татари — що були ніби контраргументом на противагу польським гусарам.

Втім, окрім кримчаків перебували вихідці і з інших регіонів — головним чином це найманці з дунайських князівств, а також з балкан — головним чином серби. Були одначе і інші категорія найманців, від якої відокремлювали всіх вищезгаданих — так звані «німці».

Чи були вони всі вихідцями з німецьких князівств, держави Габсбургів чи Пруссії? Звісно ні. Німцями дуже часто називали вихідців і з інших європейських держав, подібний "ярлик" вішали навіть на ірландців та англо-саксів.

Для молодого війська та держави, наявність професійних військових формувань, що приходили на службу вже зі своєю зброєю та були навчені передовим тактикам — було гарною можливістю покращити власну боєздатність. І справді, тогочасна Європа кишіла "німецькими стандартами" ведення бою та "німецькими" типами військових. Зокрема, німецькі формування мали свою, доволі унікальну структуру загонів, де основна військова одиниця — це мушкетери, яким до речі, платили не менше як 12 злотих на місяць (така ціна була в коронному війську, а від того, платити менше гетьман просто не міг собі дозволити). Пікінери, або ж ландскнехти, на період розгортання Хмельниччини, займали вже другорядну роль, головним чином підтримуючи мушкетерів (хоча, так було і не завжди).

Яким же чином на службу до козацького війська потрапляли так звані "німці"? Як правило, це відбувалось через вербування полонених, яким пропонували кращі умови служби, зокрема, більшу зарплатню. Також, це могло бути і вербування з-за кордону, де нажаль, вже траплялись труднощі: через географічне положення, гетьман не мав виходу до безпосередньо німецьких князівств (які головним чином і поставляли найманців, підтримуючи економіку за цей рахунок), що було серйозною перепоною для вербунку найманців, враховуючи також і той факт, що Річ Посполита теж не сиділа склавши руки, а від того, складала серйозну конкуренцію, значно виграючи козацьку державу за рахунок свого авторитету та більш налагодженої системи.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Заморський делікатес на столах козацької старшини.
•---------------------•
Говорячи про побут та кулінарні особливості і традиції козаків варто розуміти, що тогочасна кухня не була "сільською" чи занадто простою — аж ніяк, козацька старшина дотримувалась всіх тогочасних норм та ідей суспільної еліти, що передавала свій статус та власне багатство — зокрема й через кухню.

Козацька старшина так само була втягнута в "показові обіди" та бенкети, що мали на меті продемонструвати статки господаря (організатора) та ставали місцем для укладання союзів, плетіння інтриг, примирення та сварок.

На подібних застіллях були часто присутні іноземні делікатеси, зокрема серед козацької верхівки цінувалась заморська риба — яку ввозили з Північного, Балтійського, Егейського, Середземного морів. Серед таких вишуканих, елітних, дорогих та особливо смачних, була каракатиця.

Каракатиця ще здавна вважалась дуже корисною, буцімто її м'ясо мало властивості афродизиака. Також, в порівнянні з кальмаром та восьминогом, надавали перевагу саме каракатиці, як смачнішому варіанті. З чорнил ж самої каракатиці виготовляли барвники та різні соуси. Щодо властивостей каракатиці та особливості її м'яса писали та знали ще римляни, а особливої уваги їй вдалось отримати у Візантійській державі.

Морський павук — як ще тоді називали каракатицю, поставлявся до України з Егейського моря, де спочатку панували грецькі риболови, а пізніше — турецькі.
Торгували нею головним чином у Ніжині та Кременчуці. Згадки про вживання каракатиці знаходимо у мемуарах Григорія Винского та барона Кампенгаузена, а також Якова Марковича.
Збереглись також свідчення і про те, що каракатицю вживав син Івана Самойловича, чернігівський полковник Григорій.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

'https://t.me/addlist/3_b8bnWuWhRlNzVi' rel='nofollow'>Єдина Гетьманська Платформа —

Унітарне медійне об'єднання, що ставить за мету розповсюдження ідей українського самодержавства і самостійності. Долучайся та наближай контрреволюцію та Марш на Схід!
🇺🇦

"Наше завдання — залишити нашим нащадкам таку Україну, яку вони зможуть любити й якою зможуть пишатися."

'https://t.me/addlist/3_b8bnWuWhRlNzVi' rel='nofollow'>Єдина Гетьманська Платформа
Єдина Гетьманська Платформа
Єдина Гетьманська Платформа

Микола Іваненко — козак пластунівського куреню Війська Запорозького.

Анатолій Якимець.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Карбування монет Хмельницьким.
•---------------------•
І знову ми повертаємось до питання грошей. Якщо з Дорошенком ми розібрались, то під питанням залишається Богдан Хмельницький, перший гетьман козацької держави.

Про факт карбування Хмельницьким грошей свідчать відразу чотири повідомлення, від чотирьох тогочасних держав, а саме:
Московський посол, Григорій Кунаков, перебуваючи в Варшаві в своїх повідомленнях 1649 року зазначав:

A в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу и денги делают, а на тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне ево Богданово имя

Подібні свідчення випливають з листів подільського воєводи та польного коронного гетьмана Станіслава Потоцького до Яна Казимира від 1652 року.
Інша згадка фіксується у французькій газеті «Gazette de Franse» від 21 грудня 1652 р.: «Козацький гетьман розпочав карбувати в Україні монету на свій кшталт, чим викликав протест польського короля».
І остання згадка належить Шведським архівам засідань Державної ради, де в протоколі від 7 червня 1649 року говориться: «гетьман козаків Богдан Хмельницький наказав карбувати монети: на одній стороні зображення короля, а на іншій — зображення козака з шаблею».

Отже, Хмельницький все ж чеканив монету, але була вона суто козацькою чи ні?
Скоріше за все, як і в випадку з Дорошенком, це були лише підробки, що вдавалось робити завдяки захопленим трофеям внаслідок військових кампаній (враховуючи, що трофеї за 1648-1649 та 1651-1652 надзвичайно вдалі та багаті).

Гроші Хмельницькому були потрібні задля державних, центральної закупівлі провіанту та військової амуніції, а також для сплати агентам, найманим військам.
Імовірніше за все, власне козацькі монети тут би не підійшли, адже Військо Запорозьке, не маючи банально визнання від інших монархів Європи не змогла б створити власні гроші, які могли б сприйматись в інших країнах чи які б погодились брати до рук припустимо найманці чи іноземні служителі.
Тим паче, археологічні розкопки та знахідки монетних скарбів часів Хмельниччини дуже часто містять в собі монети польського чи то швецького походження, серед яких знаходиться також чимало підроблених монет.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

Гетьман — фальшивомонетник
•---------------------•
Серед істориків побутує нескінченна дискусія, чи карбував власну монету Богдан Хмельницький та хтось з його наступників? І дійсно: питання дуже цікаве, адже щодо карбування монет є свідчення від агентів московської держави, що зазначають, буцімто Хмельницький карбує власну монету з власним зображенням: подібні заяви лунають і від польської сторони. Втім, за відсутності археологічних підтверджень (безпосередньо, монет), історики не можуть дійти до загального висновку.

Такі самі свідчення стосуються і гетьмана Петра Дорошенка: знову, московські агенти твердять, начебто Дорошенко карбує власну монету в місті Лисянка. Історики на щастя сходяться в думці, що монетний двір в місті дійсно існував, постає лишень питання: які ж монети карбував Дорошенко?
І тут знову дві сторони медалі: хтось твердить, начебто Дорошенко карбував польські монети, але і тут немає згоди: побутує версія, начебто карбувались спеціальні крайові монети, а є теорія, що Дорошенко просто займався підробкою, задля власної вигоди. Інша версія полягає в тому, начебто гетьман карбував якісь турецькі монети.

Хай там як, але будь-яких відмінностей знайти не вдалось і нумізматам не доводилось зустрічати якісь особливі монети цього часу, що могли б твердити на користь теорії про "особливу крайову монету". Як же гетьману в такому випадку вдалось підробити монети? Все дуже просто: монетним двором в Лисянці завідував Янко (або ж Ян) Гранковський, що спочатку був на "монетній" службі в Львові, а пізніше, імовірно, вкравши з собою деякі печатки, відправився на службу до Дорошенка.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією