ЩО ПОСІЄШ ТЕ Й ПОЖНЕШ

Нехай ця дійсна життєва історія стане
для нас повчальною.

Старість підійшла так непомітно:
Зморшками покрилося чоло,
Тіло усе більш стало боліти,
Сил не стало,наче й не було...

Брат Микола довгий час в зібрання
Сам уже не міг,на жаль,піти.
У віконце вигляда ще зрання,
Любить спостереження вести.

Бачить: у його сусіда хвіртка
Вже й не закривається,щораз
Хтось із церкви йде його провідать,
А сусід-то був по вірі брат.

Теж хвороба й старість підкосили,
Сам собі вже ради не дає.
Й думав брат Микола:"В чому ж діло?
Чом ніхто до мене не прийде?

Котрий місяць вже сиджу у хаті.
Господи,Ти ж бач,як важко жить!
Біль у тілі,сил нема піднятись,
Й так самотньо,ні з ким й говорить..

Чому ж мою хату обминають?
Хоч би хто провідати зайшов,
Про сусіда лише пам'ятають.
Ось така у християн любов?"

В серці запитань було багато,
Й відповідь на них не міг знайти.
Раптом чує він,як промовляти
Став до його серця Дух Святий:

"А чи є любов в твоєму храмі?
Чи ділами віру підкріпляв,
Коли силу мав,ходив в зібрання?
Чи для ближніх час ти уділяв?"

Плаче брат,згадав роки прожиті:
Ніби вчора був ще молодий,
Й стало соромно,бо не бажав трудитись,
Працю Божу обминав завжди.

Ніколи було провідать хворих,
Мав в житті важливих безліч справ,
До стареньких не цікаво молодому
Було йти,і він їх уникав.

"Хай хтось інший зробить добре діло,"-
Думав так. Аж ось роки пройшли,
Й стало видно:на життєвій ниві
Бур'яни одні лиш поросли.

А сусід,що братом був по вірі,
Всім старався чимсь допомогти,
Він любові зерна щедро сіяв,
І на старості збирав свої плоди

Друже мій,а що в твоїй скарбниці?
Як багато в неї вже поклав?
В своє серце нині подивися:
Чи плоди зросли там,чи бур'ян?

Все,що сієм,будем пожинати,
Бо,неначе нива,все життя.
Треба нам це завжди пам'ятати,
І трудитись в Господа Ім'я.

Сіймо зерна доброти й любові,
Сіймо щедро,як Господь звелів,
Щоби віра в нас була живою,
Й принесла багато ще плодів.

А коли пройдем земну дорогу,
З рук Христа отримаєм вінця
За всю працю,і за те,що Богу
Вірність зберегли ми до кінця.