Лікарі без кордонів/Médecins Sans Frontières

«Діти були з мінно-вибуховими травмами. У дівчинки на фоні стресу ще від початку повномасштабної війни розвинувся цукровий діабет, тож під час перевезення ми кололи їй інсулін, – розповідає фельдшерка «Лікарів без кордонів» Наталя Соболь, – Хлопчику ми вводили знеболювальне, бо у нього боліли ноги через опіки».

«Відновлення – це не лише індивідуальний процес, – каже Мелісса Домінгез, менеджерка соцпрацівників «Лікарів без кордонів». – Ветерани, які пережили ПТСР, проходять адаптацію до життя вдома. Тому варто працювати і з родинами, аби показати, через що проходять їхні близькі, і допомогти знайти способи підтримки».

«Я сиділа з сусідом під яблунею, над нами літали снаряди. І я кажу: «Чого ми сидимо, ніби смерті чекаємо?», — розповідає пані Єлизавета, — Треба щось робити, тож я пішла змітати листя з подвір'я».

«Чоловік був на вулиці, коли почалася атака. Він забіг до підвалу чужого дому й був змушений провести там два тижні, перш ніж зміг евакуюватися. Увесь цей час він їв лише консервовані овочі, які там були. До нас він потрапив із двосторонньою пневмонією».

«У Кропивницькому хлопця стабілізували, дали всі необхідні ліки, і у дорозі до Києва він почувався добре, – каже Ольга Таценко, фельдшерка «Лікарів без кордонів». – Він був веселий, розповідав анекдоти і казав, що дуже вдячний, що його везуть до лікарні».

«Травми, з якими ми тут стикаємося, різноманітні: мінно-вибухові, вогнепальні, ампутації. Рання реабілітація починається з моменту травми», – пояснює Дар’я. 

«Таку довгу дорогу важко переносять навіть дорослі. Уявіть, як це для дитини, тим більше в такому стані, – розповідає фельдшер «Лікарів без кордонів» Дмитро Гапонюк. – У хлопця тетраплегія, тобто параліч усіх чотирьох кінцівок, та черепно-мозкова травма. Під час транспортування ми вводили йому знеболювальне, жарознижувальні препарати, годували через гастростому, контролювали усі життєво важливі функції організму».

«Це дуже велика допомога. Бо ти лежиш безпомічний, а до тебе приходять психологи поговорити. Фізичні терапевти – також: і поговорять, і масаж зроблять. Зараз, коли згадую, як було, і як стало – дуже мені допомогли, набагато краще почуваюся в усіх сенсах», – каже Олександр.

«Боротьба за психічне здоров’я людей в Україні триватиме ще довго після фізичної війни. Можливо, нинішня ситуація впливатиме і на майбутні покоління. Тому обмін знаннями й досвідом з партнерами для нас – дуже важливий», – каже Анастасія Василенко, помічниця координатора проєкту «Лікарів без кордонів».