- Хросько, хай твоя Свєтка прийде до нас.
- А твоя мала до нас..
Таку змову робили баби в канун Святвечора.
Гарно вдягали, нас, давали хусточку-клуночок з "вечерею", перевіряли знання віршика й ми радісно стартували.
- До Оришки не ходи. До Марфи теж. А баба Параска чекає. Ще до Саньки, до Хведори на хутір, тіко там скажи, чия ти. Бо ще переплута з Захарьковою й одних пирогів дасть.
Політика й дипломатія - це не тіко про Брусель та інститути міжнародних відносин.
Цього навчали нас з дитинства.
З цими мої баби-діди дружили сильно.
З цими не дуже, просто приязнь.
З цими - тиха неприязнь.
А отут ворожнеча.
Усе, як в великій політиці, тіко маненьке, сільське.
Тож, уроки товарно-ринкових відносин входили через голову, шлунок і кишені.
Від перших я отримувала шоколадні канхвети, мандарини й бумажняні рублі, аж десятку могли дати.
Від других все таке ж , але з бумажняних - рубль й купа залізних грошей, "мілоч".
А від третіх - льодяники, "ракові шийки" та пироги.
До четвертих я й не сунулась навіть.
Я ж в свою чергу зобов'язана була:
Бути чистою, не заїденою шоколадними канхветами ( трималась з усих сил до свого дому).
Ноги обтрусити від сніга-грязюки, не тягти в чиїсь сіни.
Не розлити кутю, не згубити клуночок з вечерею, що тягався один з дому в дім.
Всим розказати гарно, без зупинки й однаково :" Прислали мама й тато з хлібом-сіллю-з вечерею....".
Розказати ще віршів, як попросять старі чогось "культурного".
Поклонитися, як зайшла в дім.
Усміхатись, не бути "кисломордою".
Всих знати , як кого кличуть.
Не переплутати ненароком, й не назвати бабу Хведору "богомольною сектанткою", або діда Онисима "отой приймак Марфин", як називали між собою дорослі..
Як питають, то не бурмиситись, а розказати : чиїх я, як звуть, де живу, як дід-баба, мама-тато, тітки-дядьки..
Запитати, як вони.
Вміти "поговорити за жисть" на свому рівні.
Не збовкнути зайвого.
От баби це любили, страшне: "у Саньки Лариска така язиката, все розбазіка, кумедія та й годі !",- і довольні такі, що взнали щось не афішоване.
Передати найщиріші вітання від баби Хросі й діда Яшки.
(Хоч напередодні я чула краєм вуха, що бабця обіцяла сусідці "не прийти на її похорони, як та дуба (якогось?) вріже".)
Ааа, ще одне: не кривити мордяку, якщо дали дві каклети й одні пиріжки.
-спасибі, спасибі - усміхатись.
Бо раз ми вигребли трандюлів за те, що понаштрикували на забора вареники, які в кульку нам дала баба Пашка, тіко від неї вийшли.
А собаки позбігались , обліпили забора й виїдали потріпку.
Дипказус вийшов тоді, на нас бабі вручили ноту, нас було вислано назавжди з Пашкиного двору:
" Разтакіть вашу мать, бісові діти! Щоб вам пусто було! До двору й не підходьте близько Пашкиного.."
Але я підслухала раз, як моя баба і баба теж висланого дипломата Ванька іржали між собою з нашої витівки й називали оту Пашку " жадною старою сучкою".
Таку сільську дипломатію ми всі вивчали з пуп'янка. Дніпрянщина.
Та кругом таке було.
Зараз дивишся, дивишся на оте все дійство наших притирків невмиваних, нечесаних, кисломордих у Хранціях, в Гамериках...
Чи пуцвірки баби не мали?
Чи звідкись незвідси?
Світлана Сілаєва.
- А твоя мала до нас..
Таку змову робили баби в канун Святвечора.
Гарно вдягали, нас, давали хусточку-клуночок з "вечерею", перевіряли знання віршика й ми радісно стартували.
- До Оришки не ходи. До Марфи теж. А баба Параска чекає. Ще до Саньки, до Хведори на хутір, тіко там скажи, чия ти. Бо ще переплута з Захарьковою й одних пирогів дасть.
Політика й дипломатія - це не тіко про Брусель та інститути міжнародних відносин.
Цього навчали нас з дитинства.
З цими мої баби-діди дружили сильно.
З цими не дуже, просто приязнь.
З цими - тиха неприязнь.
А отут ворожнеча.
Усе, як в великій політиці, тіко маненьке, сільське.
Тож, уроки товарно-ринкових відносин входили через голову, шлунок і кишені.
Від перших я отримувала шоколадні канхвети, мандарини й бумажняні рублі, аж десятку могли дати.
Від других все таке ж , але з бумажняних - рубль й купа залізних грошей, "мілоч".
А від третіх - льодяники, "ракові шийки" та пироги.
До четвертих я й не сунулась навіть.
Я ж в свою чергу зобов'язана була:
Бути чистою, не заїденою шоколадними канхветами ( трималась з усих сил до свого дому).
Ноги обтрусити від сніга-грязюки, не тягти в чиїсь сіни.
Не розлити кутю, не згубити клуночок з вечерею, що тягався один з дому в дім.
Всим розказати гарно, без зупинки й однаково :" Прислали мама й тато з хлібом-сіллю-з вечерею....".
Розказати ще віршів, як попросять старі чогось "культурного".
Поклонитися, як зайшла в дім.
Усміхатись, не бути "кисломордою".
Всих знати , як кого кличуть.
Не переплутати ненароком, й не назвати бабу Хведору "богомольною сектанткою", або діда Онисима "отой приймак Марфин", як називали між собою дорослі..
Як питають, то не бурмиситись, а розказати : чиїх я, як звуть, де живу, як дід-баба, мама-тато, тітки-дядьки..
Запитати, як вони.
Вміти "поговорити за жисть" на свому рівні.
Не збовкнути зайвого.
От баби це любили, страшне: "у Саньки Лариска така язиката, все розбазіка, кумедія та й годі !",- і довольні такі, що взнали щось не афішоване.
Передати найщиріші вітання від баби Хросі й діда Яшки.
(Хоч напередодні я чула краєм вуха, що бабця обіцяла сусідці "не прийти на її похорони, як та дуба (якогось?) вріже".)
Ааа, ще одне: не кривити мордяку, якщо дали дві каклети й одні пиріжки.
-спасибі, спасибі - усміхатись.
Бо раз ми вигребли трандюлів за те, що понаштрикували на забора вареники, які в кульку нам дала баба Пашка, тіко від неї вийшли.
А собаки позбігались , обліпили забора й виїдали потріпку.
Дипказус вийшов тоді, на нас бабі вручили ноту, нас було вислано назавжди з Пашкиного двору:
" Разтакіть вашу мать, бісові діти! Щоб вам пусто було! До двору й не підходьте близько Пашкиного.."
Але я підслухала раз, як моя баба і баба теж висланого дипломата Ванька іржали між собою з нашої витівки й називали оту Пашку " жадною старою сучкою".
Таку сільську дипломатію ми всі вивчали з пуп'янка. Дніпрянщина.
Та кругом таке було.
Зараз дивишся, дивишся на оте все дійство наших притирків невмиваних, нечесаних, кисломордих у Хранціях, в Гамериках...
Чи пуцвірки баби не мали?
Чи звідкись незвідси?
Світлана Сілаєва.