«ЗОРЕ МОЯ ! ТВОЄ СВІТЛО ПОВІК БУДЕ ЯСНЕ !».
Такий напис був на могильному камені на могилі Ольги Косач-Кривинюк на на міському цвинтарі Аусбурга в Німеччині . Там у таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року померла ця гідна уваги і поваги українка, сестра Лесі Українки, донька Олени Пчілки. Знана також за псевдонімом Олеся Зоря.
Ольга Косач з’явилася на світ 26 травня 1877 року в Новограді-Волинському (до кінця ХVІІІ cтоліття — Звягель) Волинської губернії (нині — Житомирська область). Її батько Петро Антонович Косач був юристом, громадським діячем, освітянином , мати Ольга Петрівна (відома як Олена Пчілка), письменниця, перекладачка, публіцистка, походила з родини Драгоманових. Дядько по матері Михайло Петрович Драгоманов— відомий учений, історик, фольклорист, публіцист. У родині Косачів росло шестеро дітей: два хлопчики (Михайло і Микола) та чотири дівчинки (Леся, Ольга, Оксана, Ізидора). Ольга була третьою дитиною в родині. Її дитячі роки пройшли в селі Колодяжному, що на Волині , в атмосфері любові та затишку, знайомствах і спілкуванні з письменниками, художниками, громадсько-політичними діячами. Своїх дітей батьки виховували в українському національному дусі.
У 5 років Оля вже вміла читати. Освіту отримувала домашню, нітрохи не гіршу, ніж у найкращих гімназіях. Німецька, французька, польська, чеська мови, історія, література, математика, фізика, хімія – усьому навчали батьки, старший брат із сестрою або приїжджі студенти. Саме з розрахунку на неї, як на першу читачку, Леся Українка написала перший в Україні підручник з історії Стародавнього Сходу.
Коли Ользі було шістнадцять, разом із Лесею вона переїхала до Києва. Оселилися в будинку № 15 на вулиці Стрілецькій (нині там є меморіальна дошка, а в самому будинку розташовано посольство Норвегії). Із золотою медаллю Ольга закінчила приватну жіночу гімназію Олександри Дучинської на вулиці Тимофіївській (Михайла Коцюбинського, 7) і поїхала на Вищі жіночі медичні курси до Санкт-Петербурга. То був єдиний на всю Російську імперію заклад, де жінки могли здобути вищу медичну освіту, оскільки до університетів їх не приймали. За участь у громадсько-політичній діяльності 1903 року Ольгу заарештували. Два місяці вона провела у в’язниці й була звільнена за клопотанням батька, але зі збереженням поліцейського нагляду.
Ще в Києві в 1896 році Ольга познайомилася зі студентом фізико-математичного факультету університету Святого Володимира Михайлом Кривинюком. Вони покохали одне одного, але життя довго не давало змоги бути разом: Ольга навчалася у Петербурзі, Михайла за революційну діяльність заслали до Астрахані, потім він був змушений виїхати до Австро-Угорщини – спочатку до Львова, далі в Прагу, де продовжив навчання у політехнічному інституті. Лише наприкінці 1904-го Ольга й Михайло побралися.
У шлюбі народилися двоє синів – Михайло (1904) і Василь (1920). Ольга з чоловіком для російської влади були “політично неблагонадійними”, тому відчували труднощі з пошуком роботи. Лише 1910 року Ользі вдалося влаштуватися за спеціальністю – земською патронажною лікаркою для сирітських дітей у Лоцманській Кам’янці під Катеринославом (нині район міста Дніпро). Там вона мешкала аж до початку 1920-х років, займаючись окрім лікарської практики перекладами творів Чарлза Дікенса, Жорж Санд, Альфонса Доде, Елізи Ожешко, збиранням колекції народної вишивки, яку тепер можна побачити в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. Підготувала збірку “Українські народні взори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини”.
Зі встановленням в Україні більшовицького режиму родині Косачів-Кривинюків довелося переживати тяжку матеріальну скруту та навіть голод. Деякий час вони мешкали на Поділлі, потім у Києві, рятуючись від голодної смерті. Михайло працював викладачем, науковцем і бухгалтером, Ольга – бібліографом, вчителькою української мови. Уже 1929 року Михайла заарештували за сфабрикованою справою “Спілки визволення України”. Вирок – три роки умовно.Заарештували також сестру Ізидору, чекала арешту й Ольга.
