"Чумаки на небі загубили жорна,
Знайшлася яма й на Чумацький шлях,
Мелють, мелють жорна тихо та проворно,
І від того небо в борошні-зірках ........."
Існує легенда, що чумаки їздили до Криму по сіль, орієнтуючись вночі на світлу смугу на небі. Повертаючись із Криму, перші чумаки нібито позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір у возах. Господь переніс цю соляну дорогу на небеса. З того часу чумаки знали шлях по сіль і зворотню дорогу додому.......
Корені чумацтва сягають періоду Київської Русі. Ще у «Літописі Руському» є згадка про прасолів. Вони займалися транспортуванням солі із Прикарпаття. Також в ньому згадується і транспортний засіб чумаків – мажа.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЧУМАКІВ :
Їздили чумаки валками до 100 і більше возів, що їх очолювали виборні отамани.
Одяг чумаків був непоказний, але міцний: дві сорочки, двоє штанів, свитка, чумарка, пояс, шапка-кучма. У холодну пору брали кожуха. Одну із двох сорочок не скидали упродовж всієї мандрівки. Вона була змащена дьогтем і захищала від вологи, пилу, комах та інфекцій. Другу одягали тільки в одному випадку - коли чумак помирав...
Для того щоб в дорозі не заразитись чумою, чумаки мазали свій одяг в дьогтем.
Деякі вчені вважають, що чумаки породили козацтво. Так як вони займалися не тільки перевозкою товарів на сотні кілометрів, а й змушені були його захищати від нападів ворогів. Вони оволоділи військовою майстерністю і стали стержнем козацтва
Чумаки володіли неабиякою майстерністю дипломатів. Вони займалися укладанням міждержавних економічних угод на тих землях, де здійснювали свою діяльність. Це дозволяло їм відкривати все нові та нові ринки для збуту та імпорту товарів
„Жовте листя опадає, падає додолу, а чумаки вертаються із Криму додому..." Чимало народних та професійних мистецьких творів оспівували чумацтво.
Чумак - людина вільна й незалежна; його ремесло забезпечує родині достаток: „Везе Марко Катерині сукна дорогого, а батькові шитий пояс шовку червоного... а діточкам черевички, фіг та винограду, а всім вкупі - червоного вина з Цареграду" (Т.Шевченко).
В довгих мандрівках чумак пізнає світ, зустрічає цікавих людей і слухає дивовижні історії. Втім, таке життя має й інші наслідки: народний оповідач сміється з чумака, який не знає скільки в нього дітей .....
Коли чумакові не щастить, родину обсідають злидні; деякі народні пісні не радять дівчатам одружуватися з чумаками. Трапляються йому й „пригоди" часом недуга забирає нещасного серед степу; останні його думки звертаються до вірних супутників: „воли мої половії, хто ж вам буде пан?".... Товариші, поховавши його, рушають у путь „а той вже там, у них над головами, додому їде, розсипає сіль..."
(Л. Костенко).
Чумак зберігає давні традиції та не схвалює нововведень. Ось вісь його воза зачіпляється об імперський верстовий стовп: „Чи здуріли москалі, чи місця не мали? На самісінькім шляху палі повбивали!" досадує він (С. Руданський).
Деякі чумаки знали дорогу до шинку; інші морили худобу голодом. „Ой, пусти ж нас, пане хазяїне, хоч у ті пусті лози", - просять воли й обіцяють: „ми з дороги не зіб'ємося, нас не треба поганяти!"
Образотворче мистецтво ХІХ століття також звертається до чумацької теми.
Картина Костянтина Трутовського належить
до раннього періоду творчості митця, коли він надавав перевагу стриманому колоритові і точному рисункові. З великою цікавістю художник змальовує деталі широкі колеса, конструкцію упряжі, полотняне вбрання і круторогі голови доглянутих, випещених волів.
Постать чумака випромінює почуття гідності. Його грубий кобеняк, накинутий на плечі, грає пурпуровими зблисками, неначе королівська мантія.
Дозріле збіжжя вказує, що чоловік зображений на шляху додому...
Ретельно укритий віз, очевидно, наповнений сіллю та таранею. Без сумніву, перед нами добрий господар, який дбає про майно й худобу. Та суворе обличчя сповнене турботи й печалі, а темні хмари, які затягують небо, натякають на пережиті в дорозі пригоди. Спадає на думку пісня, в якій чумак поважно відповідає на докори селянина про „ледаче" життя: „я і сію і орю, і раненько з Криму йду, і всіх чумаків веду.
Знайшлася яма й на Чумацький шлях,
Мелють, мелють жорна тихо та проворно,
І від того небо в борошні-зірках ........."
Існує легенда, що чумаки їздили до Криму по сіль, орієнтуючись вночі на світлу смугу на небі. Повертаючись із Криму, перші чумаки нібито позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір у возах. Господь переніс цю соляну дорогу на небеса. З того часу чумаки знали шлях по сіль і зворотню дорогу додому.......
Корені чумацтва сягають періоду Київської Русі. Ще у «Літописі Руському» є згадка про прасолів. Вони займалися транспортуванням солі із Прикарпаття. Також в ньому згадується і транспортний засіб чумаків – мажа.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЧУМАКІВ :
Їздили чумаки валками до 100 і більше возів, що їх очолювали виборні отамани.
Одяг чумаків був непоказний, але міцний: дві сорочки, двоє штанів, свитка, чумарка, пояс, шапка-кучма. У холодну пору брали кожуха. Одну із двох сорочок не скидали упродовж всієї мандрівки. Вона була змащена дьогтем і захищала від вологи, пилу, комах та інфекцій. Другу одягали тільки в одному випадку - коли чумак помирав...
Для того щоб в дорозі не заразитись чумою, чумаки мазали свій одяг в дьогтем.
Деякі вчені вважають, що чумаки породили козацтво. Так як вони займалися не тільки перевозкою товарів на сотні кілометрів, а й змушені були його захищати від нападів ворогів. Вони оволоділи військовою майстерністю і стали стержнем козацтва
Чумаки володіли неабиякою майстерністю дипломатів. Вони займалися укладанням міждержавних економічних угод на тих землях, де здійснювали свою діяльність. Це дозволяло їм відкривати все нові та нові ринки для збуту та імпорту товарів
„Жовте листя опадає, падає додолу, а чумаки вертаються із Криму додому..." Чимало народних та професійних мистецьких творів оспівували чумацтво.
Чумак - людина вільна й незалежна; його ремесло забезпечує родині достаток: „Везе Марко Катерині сукна дорогого, а батькові шитий пояс шовку червоного... а діточкам черевички, фіг та винограду, а всім вкупі - червоного вина з Цареграду" (Т.Шевченко).
В довгих мандрівках чумак пізнає світ, зустрічає цікавих людей і слухає дивовижні історії. Втім, таке життя має й інші наслідки: народний оповідач сміється з чумака, який не знає скільки в нього дітей .....
Коли чумакові не щастить, родину обсідають злидні; деякі народні пісні не радять дівчатам одружуватися з чумаками. Трапляються йому й „пригоди" часом недуга забирає нещасного серед степу; останні його думки звертаються до вірних супутників: „воли мої половії, хто ж вам буде пан?".... Товариші, поховавши його, рушають у путь „а той вже там, у них над головами, додому їде, розсипає сіль..."
(Л. Костенко).
Чумак зберігає давні традиції та не схвалює нововведень. Ось вісь його воза зачіпляється об імперський верстовий стовп: „Чи здуріли москалі, чи місця не мали? На самісінькім шляху палі повбивали!" досадує він (С. Руданський).
Деякі чумаки знали дорогу до шинку; інші морили худобу голодом. „Ой, пусти ж нас, пане хазяїне, хоч у ті пусті лози", - просять воли й обіцяють: „ми з дороги не зіб'ємося, нас не треба поганяти!"
Образотворче мистецтво ХІХ століття також звертається до чумацької теми.
Картина Костянтина Трутовського належить
до раннього періоду творчості митця, коли він надавав перевагу стриманому колоритові і точному рисункові. З великою цікавістю художник змальовує деталі широкі колеса, конструкцію упряжі, полотняне вбрання і круторогі голови доглянутих, випещених волів.
Постать чумака випромінює почуття гідності. Його грубий кобеняк, накинутий на плечі, грає пурпуровими зблисками, неначе королівська мантія.
Дозріле збіжжя вказує, що чоловік зображений на шляху додому...
Ретельно укритий віз, очевидно, наповнений сіллю та таранею. Без сумніву, перед нами добрий господар, який дбає про майно й худобу. Та суворе обличчя сповнене турботи й печалі, а темні хмари, які затягують небо, натякають на пережиті в дорозі пригоди. Спадає на думку пісня, в якій чумак поважно відповідає на докори селянина про „ледаче" життя: „я і сію і орю, і раненько з Криму йду, і всіх чумаків веду.