Аліна Доротюк

Офіційна заява Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»:

Останнім часом у публічному просторі почали ширитися суперечливі висловлювання щодо благодійного заходу, організованого командою проєкту "Реальна Історія" для популяризації української різдвяної традиції. У межах події проводилася зйомка соціального проєкту 1+1 "Здійснити мрію", який втілює мрії дітей загиблих воїнів.

Ми вважаємо своїм обов’язком роз’яснити ситуацію, щоб уникнути непорозумінь.

▪️По-перше, хочемо наголосити: захід проходив у Трапезній палаті, яка є історичною частиною архітектурного комплексу та з моменту свого заснування в кінці XIX століття слугувала місцем спільної трапези. Ця зала не є храмом та завжди використовувалася для проведення урочистостей: духовних, культурних і освітніх. Це повністю відповідає чинному законодавству й вимогам експлуатації пам'яток історії та культури, а також жодним чином не шкодить живопису XX століття.

Ми щиро шкодуємо, що ця подія викликала непорозуміння та могла зачепити релігійні почуття вірян. Києво-Печерська Лавра є сакральним місцем для кожного українця, і ми завжди прагнемо дотримуватися балансу між збереженням духовної спадщини та її популяризацією.

▪️По-друге, росія і проросійські сили системно використовують Лавру у своїй пропаганді та ІПСО для розпалювання суперечок та розколу серед українців. Ми закликаємо всіх перевіряти інформацію, а також бути уважними до провокацій, які часто поширюються ворогом.

Адміністрація Заповідника завжди готова до відкритого діалогу й продовжить працювати над тим, щоб цей сакральний простір залишався місцем духовного єднання, збереження історичної спадщини та культурного збагачення.

ДЖЕРЕЛО - FB⚡️

А головне, спитала, чому написані росіянами, антагоністи перетворилися на українців у сценарії? Який такий в цьому таємний сенс? І чому українців вони шукають серед росіян, більшість з яких підтримує політику своєї держави-агресорки?

Мій лист увів моїх візаві у ступор, відповідь затрималася. Містила в собі такі аргументи, що мовляв, запит продюсерів був на пошук і українців, і росіян, що ще не вирішено остаточно, ким вони мають бути, ці «Павло» і «Олексій». Ну і розчарування з того, що я не готова спілкуватися з росіянами заради їх фільму.
Далі не буду обтяжувати деталями своєї комунікації.

Я все ж вирішила запропонувати акторам зі свого списку записати проби на цей проект, керуючись такою думкою, що, принаймні, самопроби потраплять на очі команді іменитої кастинг директорки. Десь в таких ситуаціях може чаїтися шанс потрапити як не на цей проект, то на інший. А там далі подивимося, якщо дійде до прочитання сценарію, що до чого. В якийсь момент виявилося, що вони теж ідуть за моїм списком і самостійно пропонують проби, хоча це не зовсім коректно в такому випадку. Кастинг на цей фільм став вже всезагальним і охопив уже практично всіх українських акторів відповідного віку, незалежно від типажу. Актори допомагали одне одному записувати проби, всі так включилися, був такий азарт, адже, не кожному в житті дається шанс хай навіть спробувати себе на велику роль у фільм самого Даррена Аронофскі. Я бачила оновлені списки, бачила їх примітки, в якій стадії знаходяться процеси за всіма тими близько 200 претендентами з усіх країн світу, українцями і росіянцями, сербами і словенцями, німцями російського походження і іншими, хто міг говорити англійською мовою з «українським» акцентом.

Фінал історії: ролі двох антагоністів, які будуть переслідувати і немилосердно п..здити головного героя у виконанні Остіна Батлера, дісталися росіянцям Юрію Колокольнікову і Антону Кукушкіну. Принаймні, на IMDB ці кєкси у списку задіяних акторів підписані «Павєл» і «Алєксєй».

Анною виявилася Анна Кєворкова, яка співпрацювала з Марюсом Вайсбергом, режисером, литовцем за паспортом, настаящім рускім по духу, який живе на два міста, Москву і Лос Анжелес, в Голівуді його вважають «українцем», бо він знімав Зеленського. Очевидно, у пошуку акторів на ці ролі, американці керувалися порадами його кастинг директорки Кєворкової.

І головне, що я винесла з цієї цікавої, але морально виснажливої пригоди - навіть оця ліберальна тусовочка нічого не розуміє про причини і характер нашої боротьби за існування. Для них все, що тут відбувається, приблизно, як для нас те, що відбувається у Сирії - щось дуже далеке, незрозуміле, різницю між українцями і росіянами вони не відстрілюють, відмовлятися від стереотипів сприйняття не збираються.
І навіть мирний тон листа, в якому я намагалася прояснити для них ці речі, викликав сум’яття. А, і запрошувати росіян у їх проекти для них цілковито норм. Ми ніяк не зможемо вплинути на це, хіба, у випадку з Мілошем Біковічем це вийшло, бо він відкрито висловлювався на підтримку Пітуна. Ми лиш можемо працювати над тим, щоб зрештою, українські актори отримали своє місце, як колись це зробили, скажімо, скандинавські актори.

Я лиш видихнула, коли дізналася, що все таки, ці ролі пішли росіянам. Ще невідомо, який культурний феномен породить ця нова стрічка Аронофскі. І які були би наслідки, якби уособленням зла у ній були саме українці.”

Взято з особистої сторінки Алли Самойленко в FB.

Пи.си. Від себе додам: я б дуже хотіла, щоб українські актори знімалися в Голлівуді. І щоб агенти у них були на рівні з росіянами. АЛЕ! Не в кадрі з ними. Бо якраз культура найбільше й нівелює страшні відголоски війни. Яка між тим досі триває.

Культура поза політикою?😳 - ніколи такого не було і от знову🥵

Допис української кастинг-директорки Алли Самойленко, який особисто мене привів у ступор:

“Я не підписувала папірець про нерозголошення.
Тому ось історія. Якій я не можу поки знайти місця в своєму юніверсумі.

Деякий час тому одна моя добра знайома продюсерка написала, що є крутий запит на пошук акторів-українців. Що один відомий голівудський діяч подивився один широко відомий український фільм і захопився грою головного героя. Але кастинг потрібен вцілому, бо персонажів двоє і let’s go шукати. Моя знайома поспілкувалася на місці з кастинг директоркою фільму, я поспілкувалася теж, попри неймовірне хвилювання, адже зі мною на зв’язку була одна з титулованих колег. Але ми швидко і легко порозумілися, обумовили, що і як робимо, і почали. Обіцяла добути дозвіл почитати сценарій, хоч я особливо не сподівалася, бо, зазвичай, у таких випадках не дають. Але на словах описала потрібний типаж, обсяг ролі (виявилося, що це головні антагоністи цього сюжету), одним абзацем - синопсис. Цього для початку вистачило, бо акторів, що відповідали би критеріям не так вже і багато.

Я відправила досить велику підбірку акторів-українців відповідного типажу із вказівками, де саме в цей час знаходяться актори і чи є у них можливість перетинати кордон, якщо вони в Україні. І на цьому комунікація перервалася. Здавалося, сама ідея вмерла і логістичні труднощі з українськими акторами остудили цікавість і вже нічого не буде.

І все ж, за деякий час колега повернулася і не просто так, а з фантастичною пропозицією, заплатити солідну суму грошей за мою роботу, з текстами на проби і зі списком акторів, яких вони хотіли би переглянути на самопробах. Мене просили знайти всіх цих акторів, визначивши місце їх постійного перебування і запросити запис самопроби.

Шикарно все звучить, ага?

Відкривши список, я втратила мову від здивування.
Це був внутрішній документ команди (а над кастингом цього проекту трудилася команда з п’яти людей!), де заначалося ім’я претендента і ставилися відповідні примітки щодо місця перебування, статусу пропозиції і навіть звідки прийшла рекомендація щодо того чи іншого імені.
Список складався з близько сотні імен, серед яких українців було до десятка, а всі інші були переважно росіяни різної ступені інфікованості імперскістю і величчю. Деякі з них є американськими громадянами, деякі живуть у Європі, деякі - на расєюшкє і активно знімаються у пропаганді.
При тому, тексти, надіслані для проб, були для персонажів «Pavlo» і «Oleksiy». А примітки утримували в собі позначення, як деякі з претендентів-узкіх поставилися до того, щоб грати українців.

Ситуація вимагала більш детального вивчення і я пішла шукати. З’ясувалося, що в основу сценарію Caught Stealing покладено однойменний твір Чарлі Х’юстона, досить популярний у Штатах. На книжковому форумі я знайшла цілу гілку, присвячену цьому романові. Там був викладений у кількох реченнях сюжет і згадувалися, зокрема, двоє носіїв зла - росіян, які у сценарії чомусь перетворилися на українців. Я переглянула практично всю гілку з понад 5 тисячами повідомлень, щоб впевнитися - мова в романі таки про росіян. Лише в одному повідомленні невпевнений читач назвав цих персонажів українцями.
Переглянувши наданий від команди кастингу список претендентів, я звернула увагу на те, що більшість росіян була рекомендована якоюсь Анною. (Запам’ятайте цейт «твіт»).

Ледве втримавшись від миттєвої відповіді, після розмови з продюсеркою-ініціаторкою цього дійства, я написала спокійного і виваженого листа, де пояснила, чому я не можу виправдати їх очікувань і знайти їм всіх тих росіянців зі списку. Пояснила, що їх очікування, що панове Клички кинуть усе і побіжать радісно зніматися в Голівуді, хай навіть у такого іменитого режисера - не відповідають дійсності, оскільки вони - діючі політики. Пояснила, що Іван Дорн хоч і українець по паспорту, сидить у раші, а наш свіжоспечений олімпієць, один з переможців змагань з греко-римської боротьби, не зможе покинути свої тренування, щоб поїхати зніматися в кіно.