Як російська пропаганда втручається в США і що робити Україні
Коли я писав свій масштабний текст для Детектор медіа про це, то в мене були думки про те, як можна змінити поточну ситуацію. Бо завдяки совєтології та реалізму в міжнародних відносинах в американських політиків (більша частина) не має наразі відчуття того, що Росія є головною геополітичною та безпековою загрозою сучасності. Інформаційна складова є ключовою, а академія визначальною, адже викладачі та аналітики коментують питання Росії та України у медіа, де можуть поширювати наративи російської пропаганди.
Відтак постала серйозна дилема з тим як переосмислити Росію та Україну в нових умовах. Коли українських студій дуже мало в США, а російські студії багато в чому продовжують традиції совєтології з некритичним ставлення до об'єкту вивчення (російська історія, культура, політика, суспільство).
Я бачу дуже велику перспективу в тому, щоб вивчати історію та сучасність українсько-американських відносин. Принаймні другої половини XX ст., щоб зрозуміти чому і як прийшли до нинішньої ситуації. Моя зацікавленість викликана тим, що я історик у першу чергу, а тоді вже журналіст. І, звісно, тема громадської думки про Україну в США. Тут буде мало приємних речей, адже з 2014 року в американських медіа досить часто писали про одних батальйон (екстраполюючи це на всю українську армію та суспільство) як неонацистів. Це важка тема, але про це не варто ні в якому разі забувати.
Я схильний дивитися на ситуацію реалістично, а не виключно в чорно-білому світлі. Поки що я не бачу того, як можна завершити поляризацію в США, яка є інструментом впливу РФ. Москві вигідна внутрішня дестабілізація в Штатах. Але Росія не приходить на інформаційну пустку, а посилює вже наявні поділи/суперечності.
Тому все основне можна прочитати в моєму тексті для Детектор медіа.
Коли я писав свій масштабний текст для Детектор медіа про це, то в мене були думки про те, як можна змінити поточну ситуацію. Бо завдяки совєтології та реалізму в міжнародних відносинах в американських політиків (більша частина) не має наразі відчуття того, що Росія є головною геополітичною та безпековою загрозою сучасності. Інформаційна складова є ключовою, а академія визначальною, адже викладачі та аналітики коментують питання Росії та України у медіа, де можуть поширювати наративи російської пропаганди.
Відтак постала серйозна дилема з тим як переосмислити Росію та Україну в нових умовах. Коли українських студій дуже мало в США, а російські студії багато в чому продовжують традиції совєтології з некритичним ставлення до об'єкту вивчення (російська історія, культура, політика, суспільство).
Я бачу дуже велику перспективу в тому, щоб вивчати історію та сучасність українсько-американських відносин. Принаймні другої половини XX ст., щоб зрозуміти чому і як прийшли до нинішньої ситуації. Моя зацікавленість викликана тим, що я історик у першу чергу, а тоді вже журналіст. І, звісно, тема громадської думки про Україну в США. Тут буде мало приємних речей, адже з 2014 року в американських медіа досить часто писали про одних батальйон (екстраполюючи це на всю українську армію та суспільство) як неонацистів. Це важка тема, але про це не варто ні в якому разі забувати.
Я схильний дивитися на ситуацію реалістично, а не виключно в чорно-білому світлі. Поки що я не бачу того, як можна завершити поляризацію в США, яка є інструментом впливу РФ. Москві вигідна внутрішня дестабілізація в Штатах. Але Росія не приходить на інформаційну пустку, а посилює вже наявні поділи/суперечності.
Тому все основне можна прочитати в моєму тексті для Детектор медіа.