Зʼїж книгу

Хоча Вірджинію Вулф здебільшого знають як авторку художніх романів та феміністку, вона також була впливовою фігурою у світі мистецтва. Вулф була частиною мистецького об‘єднання «Блумсбері», а ще писала есеї про мистецтвознавство, які згодом були опубліковані у вигляді книги «Oh, To Be a Painter»

Крім того, Вулф власною вагомою фігурою надихнула своїх колег по «Блумсбері» (і не тільки їх) на створення творів мистецтва. 6 яскравих робіт з зображенням Вулф дивіться в дайджесті. #ЗК_дайджест

Що в своєму «Західному каноні» Блум написав про Вірджинію Вулф та її тексти. Коротко в тезах

Скажу відверто, що поряд з деякими висловлюваннями Блума хочеться поставити великий знак питання, а ще поряд з деякими думками хотілось би побачити більше аргументації. Важливо зазначити, що текст написано рівно 30 років тому і за цей час в нашому хиткому світі встигло багато чого змінитись. Енівей, текст все ж таки цікавий

(до речі, ці розкопки в контексті читання книги «Орландо» Вулф)

Все, поїхали 

• Блум називає літературну критику Вулф неоднозначною та каже: 

Вважати «Улісса» Джойса катастрофою, а романи Лоуренса позбавленими «справжньої сили, яка робить речі цілісними самі по собі», це не те, чого ми очікуємо від такого ерудованого й проникливого критика, як Вулф

• Блум вважає, що через пів століття після смерті Вулф у неї немає суперниць серед жінокпрозаїків чи критиків

• Блум про «Хвилі» та «Орландо» Вулф

Вулф — лірична письменниця. «Хвилі» — це більше поема в прозі, ніж роман, а «Орландо» найкращий там, де вона значною мірою відмовляється від лінійності оповіді

• За натяками Вулф, якщо читач не погоджується з її тезами, то він є просто нечутливим — це все на думку критика

• Гарольд Блум зазначає, що у тексті «Власна кімната» є протиріччя, та посилається до думки Джона Барта:

Барт пише, що в книзі представлені як феміністична центральна теза (патріархат експлуатує жінок економічно й соціально, щоб підтримати свою неадекватну самооцінку), так і романтична допоміжна антитеза. Вулф пише, що саме цей останній аргумент робить жінок не дзеркалом чоловічого нарцисизму, а «певним оновленням творчої сили, яку може дарувати лише протилежна стать» 

І далі ще Блум багато розмірковує про те, що феміністичні послідовниці Вулф трактують її творчість помилково, а ще говорить, що «феміністичні критики докладають зусиль, щоб вигадати монстрів патріархату», також пише, що батько Вулф не був патріархальним людожерам, яким вона його зображає [whaaat???]

• Релігією Вулф Блум називає патерівський естетизм (тут посилання до письменника Волтера Патера), а саме поклоніння мистецтву

• Критик пише, що любов Вірджинії Вулф до читання була водночас і її справжнім еротичним потягом, і її світським богослов‘ям

• Ось цікаво про «Орландо»

У Вулф є кращі твори, ніж «Орландо», але жоден не став для неї важливішим, ніж цей еротичний гімн задоволенню від безкорисливого читання

Загалом Блум пише, що «Орландо» — це книга про любов до літератури

Ще більше з книги Блума про «Орландо» буде вже для учасників книжкового клубу «З‘їж книгу» з якими ми разом читаємо зазначену книгу. Але на цьому про Вулф ще сьогодні тут не закінчуємо🤍

Хто такий Гарольд Блум і що це за «Західний канон», до якого літературознавці посилаються і сьогодні (а тепер буду посилатись і я🌝)

Гарольд Блум — один із найвідоміших американських літературознавців і критиків. Він не боявся піддавати сумнівам майже всі основні течії літературної критики свого часу. Блум називав себе a monster of reading — і не без причини. Він стверджував, що може за годину прочитати і засвоїти 400-сторінкову книгу, а його фотографічна пам’ять дозволяла йому читати на пам’ять сотні віршів — включаючи Шекспіра, «Втрачений рай» Мільтона, твори Блейка та Біблію

Однією з найвідоміших і найвпливовіших його книг є «Західний канон. Книги та вчення століть». У ній Блум відстоює концепцію західного канону, розбираючи 26 письменників, яких він вважає ключовими для цього канону. Серед них Шекспір, Дікенс, Джойс, Пруст, Вулф, Кафка та інші. Блум показує, як великий письменник своїми творами може впливати на культуру і суспільство загалом. «Західний канон» — це не просто перелік авторів та творів, а своєрідне бачення та філософія літератури

Анонс від КСД🔥

2 грудня в українському перекладі з‘явиться «Каїнова щелепа» Едварда Повіса Мезерса

Це одна з найоригінальніших книг, що більше схожа на гру, ніж на традиційну літературу

Ще в 1934 році кросвордист Едвард Повіс Мезерс створив книгу, що містила різноманітні головоломки. Однак найбільшу популярність здобула саме «Каїнова щелепа», яку видали окремо тільки через 85 років, у 2019

Це детективна історія про шість вбивств, де кожна сторінка написана окремо і розташована в випадковому порядку. Щоб розкрити імена жертв і вбивць, читач повинен правильно відновити послідовність сторінок, використовуючи логіку та ретельно аналізуючи текст. Попри те, що книга містить лише 100 сторінок, завдання виявляється значно складнішим через численні цитати, каламбури та інші словесні ігри

Під час перевидання першому, хто правильно зібрав усі сторінки, обіцяли грошову винагороду

Першоджерело анонсу тут

«— Чому ти хочеш поїхати [з Кореї]
— Бо корейці не отримують Нобелівку з літератури»
(відео 2)

Нічого собі збіг. Ці слова прозвучали в кіно 2023 року, а вже у 2024 кореянка Хан Канг отримує Нобелівську премію! 

Пару слів про американське кіно з прекрасними азійськими вайбами, а ще місцями літературною атмосферою (хоча здебільшого це любовна драма) — «Минулі життя», imdb 7.8

12-річні однокласники Ен На та Хе Сон полюбили один одного, але дівчинці довелось переїхати до Канади. Через 12 років вони починають активно спілкуватись в скайпі, між ними точно знов є симпатія, може навіть закоханість. Але стає зрозумілим, що вона (вже в Нью-Йорку) — амбітна дівчина, що здобуває успіхи, як майбутня драматургиня (жартує, що претендує вже на Пулітцерівську премію), а він — такий звичайний середній хлопець за мірками Сеула. Вони обривають спілкування, але через 12 років він приїжджає до Нью-Йорка. Обидва герої сповнені почуттів і…не буду спойлерити, там все тонко та красиво і, до речі, цікаво, що в кіно немає жодного навіть натяку на сцени сексу 

Зазначу також, що в цьому кіно є красиве обрамлення. Картина починається зі сцени де відвідувачі бару, дивлячись на абсолютно чужих людей (наших головних героїв, див. фото 6) намагаються здогадатися, хто вони є один одному. У кінці фільму буде та сама сцена, але глядач вже буде знати відповідь  

В кіно зокрема розкривається корейське поняття «іньйон», що означає зв‘язок між людьми у теперішньому житті, як результат зв‘язків у минулих життях. На це поняття спирається назва картини 

І на завершення.
Цікаво, якби, наприклад, Ромео і Джульєтта таки почали зустрічатись, чи було б у них таке саме палке кохання через 3 роки? А через 7? Чи можна припустити, що головних героїв фільму тримала як раз нереалізованість їх кохання, а не саме кохання

#ЗК_кіно